Попередивши м-с Олден, щоб вона нікому нічого не говорила, Мейсон пішов на пошту допитувати листоношу.
Листоношу розшукали і допитали в присутності Олдена, який стояв біля прокурора, схожий на гальванізований труп. Листоноша пригадав, що Роберта за час останнього перебування тут передала йому кілька листів, — дванадцять або й усі п'ятнадцять, — і згадав навіть, що всі вони були адресовані в Лікург, якомусь… як його?., так, вірно — Клайдові Гріфітсу, до запитання. Мейсон негайно пішов з листоношею до місцевого нотаріуса, який за всіма правилами закону запротоколював ці свідчення. Далі прокурор подзвонив до себе в канцелярію і, дізнавшись, що тіло Робертивже доставлено в Бріджбург, поспішив туди з усією швидкістю, якої тільки можна було досягти на його машині. О десятій годині вечора в приймальні «Похоронного бюро братів Луц» біля тіла зібрались Бертон Берлей, Хейт, Ерл Ньюком; Тайтус, майже в нестямі, дивився в обличчя дочки. I тут Мейсон міг, по-перше, переконатися, що це справді Роберта Олден, і, по-друге, вирішити для себе питання: чи можна вважати її дівчиною з тих, які легко йдуть на недозволений зв'язок, що на нього вказував запис у гостиниці на озері Грасс. Ні, вирішив він, вона не така. Тут наявним є хитрий і злий замір — зведення і вбивство! От негідник! І досі його не спіймано! Політична значущість цієї справи відійшла в уявленні Мейсона на згдній план, а на її місце прийшли гнів і ненависть до всіх багачів.
Але ці хвилини біля покійниці і вигляд Тайтуса Олдена, який, упавши на коліна перед дочкою, палко притискав до губ її маленькі льодяні руки і невідривно, гарячковим, протестуючим поглядом вдивлявся в її воскове обличчя, обрамлене довгим каштановим волоссям, — усе говорило, що навряд чи громадськість формально і безсторонньо поставиться до цієї справи. Очі всіх присутніх були повні сліз.
І тут Тайтус Олден посилив драматизм усієї сцени. Тим часом як брати Луц, троє їхніх приятелів — власники сусідньої автомобільної майстерні, Еверет Бікер, представник газети «Республіканець», і Сем Тексон, редактор газети «Демократ», стоячи в дверях, через голови один одного з шанобливим страхом заглядали в кімнату, він раптом схопився і несамовито кинувся до Мейсона, з криком:
— Знайдіть негідника, який винен у цьому, пане прокурор! Нехай його змусять страждати, як страждала моя добра, чиста дівчинка. Її вбили, от що! Тільки вбивця міг так завезти дівчину на озеро і так ударити, — він її ударив, це всякому ясно! — І Тайтус указав на обличчя мертвої дочки. — У мене немає грошей, щоб судитися з таким негідником, але я буду працювати… Я продам ферму…
Голос його урвався. Він знову повернувся до Роберти і мало не впав. І тоді Орвіл Мейсон, якому передався скорСстний і мстивий порив бідолашного батька, виступив наперед і схвильовано сказав:
— Ходімо звідси, містер Олден. Ми знаємо тепер, що це ваша дочка. Закликаю всіх вас, джентльмени, у свідки: тіло впізнано. І якщо підтвердиться гадка, що вашу бідну дівчинку вбито, містер Олден, я як прокурор урочисто обіцяю вам: я не шкодуватиму ні часу, ні грошей, ні сил, щоб вистежити цього негідника і віддати його в руки властей. І якщо правосуддя в окрузі Катаракі стоїть на висоті,— а я в цьому певен, — ви можете покластися на всякий склад присяжних, який буде добраний нашим тутешнім судом. І вам не доведеться продавати вашу ферму!
Щире, хоч і раптове хвилювання, а також присутність вражених слухачів привела до того, що ораторський талант м-ра Мейсона проявився в усій своїй силі і пишноті.
І один з братів Луц — Ед, який виконував усі справи похоронного бюро, зв’язані з раптовою і насильницькою смертю, — збуджено заявив:
— Вірно, Орвіл! Отакий прокурор нам і потрібен.
А Еверет Бікер закричав:
— Дійте, містер Мейсон! Ми вас підтримаємо всі, як один, коли треба буде.
Фред Хейт і його помічник, схвильовані драматичним виступом Мейсона і його надзвичайно ефектним, навіть героїчним виглядом, підійшли ближче. Хейт узяв друга за руку, а Ерл промовив схвильовано:
— Бажаю успіху, містер Мейсон! Ми все зробимо, що можемо, будьте певні. І не забудьте про чемодан, який вона залишила на станції Ган-Лодж. Він у вас в канцелярії. Я передав його Бертону дві години тому.
— Так, вірно… Я мало не забув про нього, — сказав Мейсон дуже спокійно і діловито. Недавній порив красномовності і розчу-леності минув. Тепер Мейсон був під враженням незвичайних похвал: ніколи ще за всі роки своєї службової діяльності він не зазнавав нічого подібного.