— Так, так, Орвіл. Розумію… розумію… Але ж це легко сказати: Гріфітс!.. — і Хейт цмокнув язиком.
— А головне, я повинен з вами поговорити про медичну експертизу, — провадив Мейсон далі швидко і різко. — Знаєте, я не думаю, щоб він вирішив її убити тільки тому, що не хотів одружитися з нею. Це, на мою думку, непереконливо.
І Мейсон розповів Хейту основні міркування, які змусили його прийти до висновку, що Роберта була вагітна.
Хейт зразу погодився з ним.
— Отже, потрібен розтин, — сказав Мейсон, — і медичний висновок про характер ран та ударів. Перш ніж тіло заберуть звідси, Фред, ми повинні знати точно, без тіні сумніву, чи була дівчина спершу вбита і потім викинута з човна, чи тільки оглушена і викинута, або, може, човен перекинувся. Це дуже важливо для справи, ви самі розумієте. Ми нічого не зможемо зробити, якщо не будемо знати все це точно. Але як з тутешніми лікарями? Як на вашу думку, чи може хто-небудь з них зробити все це як слід, щоб на суді ніхто не міг підкопатися під їх висновок?
Мейсон хвилювався: він уже обмірковував план обвинувачення.
— Не знаю, Орвіл, — повільно відповів Хейт, — не можу сказати точно. Про це вам краще судити. Я вже просив доктора Мітчелла зайти завтра і глянути на неї. Можна покликати Бетса. Але якщо ви віддаєте перевагу кому-небудь іншому… Бево або Лінкольну… Що ви скажете про Бево?
— Мабуть, краще Уебстера з Утіки, — сказав Мейсон, — або Біміса, або обох зразу. В такій справі і чотири і п’ять експертів не завадять.
І Хейт, розуміючи весь тягар покладеної на нього відповідальності, додав:
— Я думаю, ви маєте рацію, Орвіл. Може, чотири або п'ять голів краще, ніж одна чи дві. Але це означає, що ми повинні відкласти огляд на день або на два, поки не зберемо всіх лікарів.
— Так, так, — підтвердив Мейсон. — Але це навіть краще. Я тим часом поїду в Лікург — чи не з’ясую там ще чого-небудь. Ніколи не можна знати заздалегідь. Може, я там і застукаю його. Принаймні сподіваюсь. Або чи не пощастить почути чогось нового, що проллє світло на всю справу… Я почуваю, це буде велика справа, Фред. Найважча справа у всій моїй практиці, та й у вашій також, і ми повинні обмірковувати кожний свій крок. Тут ніяка обережність не зайва. Він, очевидно, багатий, — значить, буде боротись. І, крім того, рідня його підтримає.
Він нервово скуйовдив своє густе волосся.
— Нічого, я думаю, справимось, — додав він. — Насамперед треба викликати з Утіки Біміса і Уебстера, — мабуть, телеграфуйте-но їм сьогодні, чи що, або подзвоніть по телефону. І Спралу в Олбені. А щоб не порушувати мир у власному дохмі, запросимо і тутешніх: Лінкольна і Бетса. І, мабуть, Бево. — Тут він дозволив собі злегка усміхнутись. — Ну от, Фред, а я поки що почну збиратись у дорогу. Влаштуйте так, щоб вони приїхали сюди не завтра, а в понеділок або у вівторок. Я, напевне, повернусь на той час і тоді зможу сам бути при цьому. А якщо можна, давайте в понеділок… чим скоріше, тим краще! Подивимось, що тоді з'ясується.
Він дістав із шафи ще кілька бланків, потім вийшов у приймальню і сказав Олдену, що їм доведеться поїхати разом в Лікург, а Берлею доручив викликати до телефону м-с Мейсон, якій пояснив, що має виїхати в терміновій справі і повернеться не раніше від понеділка.
Протягом усієї дороги до Утіки — три години поїздки і година, проведена в 'чеканні поїзда на Лікург, і ще година двадцять хвилин у вагоні цього поїзда (в Лікург вони прибули близько сьомої ранку) — Орвіл Мейсон старанно витягав із пригніченого і похмурого Тайтуса скупі відомості про скромне минуле його і Роберти, про її щедрість, слухняність, порядність, про її добре та ніжне серце, про те, де саме вона раніше працювала, скільки одержувала і на що витрачала гроші,— то була скромна розповідь, і вона глибоко зворушила Мейсона.
Приїхавши з Тайтусом у Лікург, Мейсон зразу подався в готель «Лікург» і, знявши номер, залишив там старого, щоб той міг відпочити. Звідти він поспішив до місцевого прокурора, від якого йому треба було дістати дозвіл діяти на його території. На допомогу йому дали поліцейського для доручень — рослого сищика в цивільному, — і він пішов у кімнату Клайда на Тейлор-стріт, сподіваючись, всупереч всьому, застати його вдома. Однак до них вийшла м-с Пейтон і сказала, що, хоч Клайд і живе тут, але тепер його немає (виїхав у вівторок — напевне, до своїх друзів на Дванадцяте озеро). І Мейсон трохи зніяковіло змушений був пояснити, по-перше, що він прокурор округу Катаракі, і по-друге, що через деякі підозрілі обставини, зв'язані із загибеллю на озері Біг-Бітерн однієї дівчини, супутником якої, очевидно, був Клайд, він, прокурор, мусить обшукати його кімнату. Ця заява так вразила м-с Пейтон, що вона відсахнулась, і на її обличчі відбились крайній подив, жах і недовір'я.