ТАЄМНИЧА СМЕРТЬ ДІВЧИНИ ТІЛО ЗНАЙДЕНО УЧОРА В ОДНОМУ З АДІРОНДАКСЬКИХ ОЗЕР. ТІЛО СУПУТНИКА НЕ ЗНАЙДЕНО.
Весь побілівши від хвилювання, він сів на стілець біля вікна і почав читати:
«Бріджбург (штат Нью-Йорк), 9 липня. Вчора близько полудня в південній частині озера Біг-Бітерн було витягнуто з води тіло невідомої молодої жінки, як гадають, дружини молодого чоловіка, що записався в середу вранці у гостиниці на озері Грасс як «Карл Грехем з дружиною», а в четвер у гостиниці на озері Біг-Бітерн як «Кліфорд Голден з дружиною». У так званій Місячній бухті знайдено перекинутий човен і чоловічий солом’яний капелюх. Тому протягом усього дня там провадились розшуки з допомогою багрів і сітей. Однак до сьомої години вечора тіло мужчини не було знайдено і, як гадає слідчий Хейт із Бріджбурга, викликаний на другу годину на місце катастрофи, воно взагалі навряд чи може бути знайдено. Садна і синці на голові та обличчі загиблої, а також свідчення трьох чоловік, що прибули на місце події, коли ще тривали розшуки, і заявили, що минулої ночі в лісі на південь від озера вони зустріли молодого чоловіка, схожого за прикметами на Голдена або Грехема, викликають у багатьох підозру, що тут було вбивство і що вбивця намагатиметься зникнути.
Коричневий шкіряний чемодан загиблої було здано на схов на залізничній станції Ган-Лодж (п'ять миль на схід від Біг-Бітерну), а капелюх і пальто залишено в бігбітернській гостиниці; тимчасом свій чемодан Грехем чи Голден, як кажуть, узяв з собою в човен.
Згідно з заявою хазяїна гостиниці на Біг-Бітерні, ця пара записалась після приїзду як Кліфорд Голден з дружиною з Олбені. В гостиниці вони пробули лише кілька хвилин; потім Голден пішов на човнову станцію поряд з гостиницею, найняв маленький човен і, взявши свій чемодан, подався разом з супутницею кататись по озеру. Вони не повернулись, а вчора ввечері човен, перекинутий догори дном, було знайдено в невеликій затоці у південній частині озера, — так званій Місячній бухті; тут же незабаром було знайдено і труп молодої жінки. В цій частині озера немає підводних каменів, а на обличчі загиблої ясно видно сліди ударів, тому зразу виникла підозра, що супутник чимсь ударив її. Все це разом із свідченнями зазначених трьох чоловік і тим, що в чоловічому солом’яному капелюсі, знайденому поблизу човна, вирвано підкладку і немає ніякої мітки, що з неї можна було б пізнати її власника, дає містерові Хейту підстави заявити, що коли труп молодого чоловіка не буде знайдено, слід припустити вбивство.
Голдену чи Грехему, як його описують хазяї і постояльці гостиниць та провідники на озері Грасс і на Біг-Бітерні, не більш як двадцять чотири — двадцять п’ять років, він стрункий, смуглявий, на зріст не вищий від п яти футів і восьми або дев’яти дюймів. Він був у світлосірому костюмі, коричневих черевиках та солом’яному капелюсі і ніс коричневий чемодан з прив’язаним зонтиком і ще якимсь предметом, можливо, тростиною.
Капелюх, залишений молодою жінкою в гостиниці, темнокоричневий, пальто яснокоричневе, плаття темносинє.
По всіх навколишніх залізничних станціях розіслано повідомлення про розшуки Голдена чи Грехема, щоб його могли затримати, якщо він живий і намагається зникнути. Тіло утопленої буде перевезене в Бріджбург, головне місто округу, де згодом провадитиметься слідство».
Клайд сидів, німий і похололий, і думав. Звістка про таке підле вбивство (яким воно повинно здаватись), та ще вчинене зовсім близько, напевне, викличе таке збудження, що багато хто, навіть усі навколишні, почнуть тепер уважно розглядати кожного зустрічного та приїжджого, сподіваючись викрити злочинця, прикмети якого повідомлено в газетах. Та коли вони вже майже натрапили на його слід, чи не краще звернутись до властей тут або на Біг-Бітерні і відверто розповісти про все — про свій попередній план і причини, які привели до цього, і пояснити, що кінець кінцем він все-таки не вбив її, бо в останню хвилину в душі його стався переворот і він не був в силах здійснити те, що задумав… Але ні! Це означало б відкрити Сондрі і Гріфітсам усю історію своїх відносин з Робертою, і це раніше, ніж він остаточно пересвідчиться, що для нього справді все кінчено. Та крім того, чи повірять йому тепер, після його втечі, після цього повідомлення про сліди удару на обличчі Роберти? Адже і справді все має такий вигляд, неначе він убив її, хоч би як він старався пояснити, що він цього не робив.
Можливо також, що дехто з осіб, які бачили його, пізнає його за прикметами, оголошеними в газетах, хоч він уже не в сірому костюмі і не в солом’яному капелюсі. Його шукають, — вірніше, не його, а Кліфорда Голдена чи Карла Грехема, схожого на нього, шукають, щоб обвинуватити в убивстві! Але ж він точнісінько схожий на Голдена, — а що як з’являться ті троє! Його пройняв дрож. Гірше того, нова страшна думка (в цю хвилину вона вперше, мов блискавка, спалахнула в його мозку): ініціали Голдена і Грехема ті самі, що і його власні. Раніше він зовсім не помічав у них нічого поганого, але тепер зрозумів, що вони можуть згубити його. Чому ж він раніше ні разу не подумав про це? Чому? Чому? О боже!