— Боже мій! — вигукнув Гілберт. — Невже він не міг вигадати нічого кращого, йолоп!
І Сміллі відповів, що це — все, чого він добився від Клайда, і що м-р Мейсон беззастережно і цілком безсторонньо певен в його провині.
— Жахливо! Жахливо! — повторював Семюел. — Я просто не можу зрозуміти цього, не можу! Не уявляю собі, як людина, близька мені по крові, могла вчинити такий злочин!
Сповнений страху та розпачу, він підвівся і почав ходити вперед і назад. Сім'я! Гілберт і його майбутнє! Белла з усіма її честолюбними мріями! І Сондра! І Фінчлі!
Він стиснув кулаки, нахмурив брови і закусив губи. Інколи він кидав оком на Сміллі,— той, бездоганний і вилощений, виявляв усе-таки крайнє душевне напруження і похмуро похитував головою щоразу, коли Гріфітс дивився на нього.
Ще не менш як півтори години Гріфітс-старший питав і перепитував Сміллі, чи можливо як-небудь інакше тлумачити повідомлені ним факти; потім, помовчавши, він, нарешті, заявив:
— Ну, мушу сказати, що це має препоганий вигляд. Однак, незважаючи на все, що ви розповіли, я не можу безповоротно осудити його, бо підстав для цього у мене недосить, Може, є ще якісь факти, що не випливли ще на поверхню, — адже, ви вважаєте, він про багато чого не сказав ні слова… може, є які-небудь невідомі нам подробиці… якесь, хоч невелике, виправдання… інакше все це набуває вигляду найпотворнішого злочину. Містер Брукхарт приїхав з Бостона?
— Так, сер, він тут, — відповів Гілберт. — Він говорив з містером Сміллі по телефону.
— Добре. Нехай він прийде сюди до мене сьогодні о другій годині. Я занадто стомився і зараз більше не можу говорити про це. Розкажіть йому все, що ви розповіли мені, Сміллі. А на другу годину повертайтесь з ним сюди. Може, він підкаже нам що-небудь варте уваги, хоч я просто не уявляю собі, що саме. Одно хочу сказати: я сподіваюсь, що Клайд не винуватий. І я хочу зробити все можливе, щоб з'ясувати, винуватий він чи ні, і якщо ні — захищати його, скільки допускає закон. Але не більше. Ніяких спроб врятувати того, хто винуватий у такому злочині,— ні, ні і ні! — навіть якщо він і мій племінник. Я на це не пристаю! Я не така людина! Нехай буде, що буде, — які завгодно прикрості, яка завгодно ганьба, — я зроблю все можливе, щоб допомогти йому, коли він не винуватий, коли є хоч найменша підстава вірити в це. Але якщо винуватий, — ні! Ніколи! Якщо цей хлопець справді винуватий, він мусить дістати по заслузі. Ні долара, ні одного пенні я не витрачу ради того, хто міг зробити такий злочин, якщо це навіть і мій племінник!
І повернувшись, він повільною і важкою ходою попрямував до сходів у глибині кімнати, а Сміллі, широко розкривши очі, з повагою дивився йому вслід. Яка сила! Яка рішучість! Яка справедливість у таких критичних обставинах! І Гілберт, теж вражений, сидів непорушно, втупившись очима у простір. Так, батько — це людина. Він може бути жорстоко зневажений і засмучений, але, на відміну від нього, Гілберта, зовсім не дріб'язковий і не мстивий.
А потім з'явився м-р Дарра Брукхарт: великий, прекрасно вдягнений, огрядний, важкий чоловік і обережний адвокат; одно око його було наполовину закрите, — на нього опустилась повіка, черевце досить-таки випиналось, і створювалось враження, що м-р Брукхарт, подібно до повітряної кулі, якщо не фізично, то розумово ширяє в якійсь дуже розрідженій атмосфері, де найменше віяння будь-яких юридичних прецедентів, тлумачень або рішень легко перекидає його то туди, то сюди. За відсутністю додаткових фактів провина Клайда здавалась йому очевидною. Навіть якщо і не так, вирішив він, уважно вислухавши звіт Сміллі про всі підозрілі обставини, які викривають Клайда, все одно побудувати скільки-небудь задовільний захист буде дуже важко, хіба що існують якісь досі не виявлені факти, сприятливі для обвинуваченого. Ці два капелюхи, чемодан… Ця втеча… Ці листи… Але він волів би сам прочитати їх. Як видно з відомих вже обставин справи, публіка безумовно буде настроєна проти Клайда і на користь загиблої дівчини. За неї — її бідність, її приналежність до робітничого класу. Все це робить майже неможливим сприятливий вирок присяжних у такому глухому лісному округу, як Бріджбург. Адже, хоч сам Клайд бідний, він племінник багатої леді і досі мав певне становище у вищих колах Лікурга. Це, безперечно, підбурить проти нього весь тутешній люд. Тому слід було б клопотатись про змінення місця підсудності, щоб таке упередження не вплинуло на вирок.