Однак Белнепа кінець кінцем і самого втомила і збентежила ця дивна розповідь; він розумів, що все це просто неможливо пояснити звичайному складові присяжних у тутешній глушині,— не кажучи вже про те, щоб переконати їх у невинності таких страшних і жорстоких планів і вчинків. Нарешті, стомлений, розгублений і здивований, він підвівся і поклав руки на плечі Клайдові.
— Ну, от що, Клайд, — сказав він. — Я думаю, на сьогодні досить. Я розумію, чого ви зазнали і як усе це сталось, і бачу, як ви стомились. Я дуже радий, що ви змогли розповісти мені все по щирості,— я ж знаю, це вам було нелегко. Але зараз, на мою думку, вам не слід більше говорити. Ми ще матимемо час, а тепер я повинен дещо уладнати. Завтра або післязавтра ми з вами обговоримо подробиці цієї справи. Лягайте-но зараз спати і відпочиньте. Вам потрібні будуть сили для тієї роботи, яку нам з вами незабаром доведеться провести. А поки що не хвилюйтесь, це зовсім ні до чого, зрозуміло? Я вас витягну з цієї історії,— вірніше, ми вдвох — мій компаньйон і я. Коли-небудь я приведу його до вас. Він вам теж сподобається. Але я хочу, щоб ви подумали над двома умовами і твердо їх додержали. По-перше, нікому не дозволяйте нічим залякати себе і пам'ятайте, що я або мій колега будемо принаймні один раз на день відвідувати вас, і коли вам треба буде що-небудь сказати або спитати, ви завжди зможете поговорити про це з нами. І, по-друге, ні з ким ні про що не розмовляйте — ні з Мейсоном, ні з шерифом, ні з тюремниками — ні з ким, якщо тільки я вам не скажу, що це потрібно. Ні з ким, — чуєте! І головне — не плачте більше. Тому що, хоч би ви були чисті, як ангел, або чорні, як сам диявол, найгірше, що ви можете зробити, — це плакати перед ким-небудь. Ні публіка, ні тюремники цього не розуміють; вони вважають, що сльози означають завжди слабість або визнання провини. А мені не хотілося б, щоб вони думали про вас щось таке, особливо тепер, коли я знаю, що ви справді не винуваті. Тепер я знаю це. Я вірю в це, зрозуміло? Отже не вішайте носа перед Мейсоном та іншими.
Справді, я хотів би, щоб ви надалі почали потрошку сміятись або хоч усміхатись. Будьте веселіші, коли здоровкаєтеся з ними з усіма. Знаєте, у юристів є старе прислів'я, що свідомість власної невинуватості надає людині спокою. Пам'ятайте, що ви не винуваті, і не дивіться як винуватий. Не сидіть з таким виглядом, неначе ви втратили останнього друга, — нічого такого не сталось. З вами я і мій колега— містер Джефсон. Через день-два я приведу його до вас. Ставтесь до нього так само, як до мене. Можете йому довіритись: він у деяких відношеннях навіть уміліший законник, ніж я. Завтра я принесу вам парочку книг, журнали, газети, — почитайте, подивіться ілюстрації. Це вас відверне від тривожних думок.
Клайд слабо усміхнувся і кивнув.
— Так, ще одно: я не знаю, чи віруючий ви? Але так або інакше, якщо тільки вам це запропонують, раджу акуратно відвідувати недільну відправу. Народ у нас тут побожний, і я хотів би, щоб ви справляли якнайкраще враження. Не звертайте уваги на те, що скажуть люди і як подивляться, — робіть те, що я кажу. А якщо цей Мейсон або ще хто-небудь з тутешньої публіки буде і далі до вас чіплятись, напишіть мені записочку. Ну, а тепер я піду, отже усміхніться мені веселіше на прощання і, дивіться, зустріньте мене усмішкою, коли я прийду іншим разом. І не говоріть зайвого, — зрозуміли?
Він струснув Клайда за плечі, поплескав по спині і вийшов з камери, але подумав: «А чи й справді я вірю, що цей хлопець такий невинуватий, як він каже? Чи можна ненавмисне так ударити дівчину? І потім відпливти геть, бо, як він каже, він боявся, що вона може втопити його? Погано! Погано! Які дванадцять чоловік цьому повірять? А цей чемодан, а два капелюхи, а зниклий костюм! І проте він клянеться, що вдарив її ненавмисне. Але як же з усіма його планами, — з наміром, не менш злочинним в очах закону? Правду він каже — чи бреше навіть тепер, може, намагаючись обдурити не тільки мене, а й себе? І цей фотографічний апарат… Треба було б роздобути його, поки його не знайшов і не пред’явив Мейсон. І цей костюм. Я мушу знайти його і, мабуть, згадати про нього, щоб спростувати думку, ніби він був схований… сказати, що він весь час був у нас… що він був відправлений у Лікург в чистку. Але ні, ні… хвилинку… про це ще треба подумати».