— У якого-небудь дядька, двоюрідного брата або діда' не бувало ніяких припадків або дивацтв?
— Ні, сер, ніколи ні про що таке я не чув.
— І вашим багатим родичам у Лікурзі, треба гадати, не дуже сподобається, якщо я спробую довести що-небудь у цьому роді?
— Боюсь, що вони будуть незадоволені, сер, — відповів Клайд, думаючи про Гілберта.
— Так… дайте подумати… — сказав Джефсон після паузи. — Все це дуже складно. Проте я не бачу іншого скільки-небудь вірного шляху.
Тут він звернувся до Белнепа з запитанням, чи не вважає той прийнятною теорію самогубства, бо листи Роберти вказують на схильність до меланхолії, що легко могла привести до думки заподіяти собі смерть. Чи не можна сказати таке: коли Роберта залишилася з Клайдом на озері і почала просити його одружитися з нею, а він відмовив їй, вона кинулась у воду? А він був такий вражений і приголомшений, що не спробував врятувати її.
— А як же з його власною історією про те, що вітер зірвав з нього капелюх, а він намагався спіймати і перекинув човен? — заперечив Белнеп таким тоном, неначе Клайда тут не було.
— Так, звичайно, це теж правильно… А чи не можна сказати, що він почував моральну відповідальність за стан, який змусив її заподіяти собі смерть, і тому не хотів сказати правду про самогубство?
Клайд сіпнувся, але ні той, ні другий уже не звертали на нього уваги. Вони розмовляли так, немовби його тут не було або він не міг мати своєї думки з цього питання, його це здивувало, але він не думав протестувати, — таким безпорадним почував себе.
— Так, але запис під вигаданими іменами? Два капелюхи, костюм, чемодан! — уривисто нагадував Белнеп таким тоном, що Клайд зрозумів, яким серйозним вважає Белнеп його становище.
— Ну, ці речі доведеться якось пояснити, однаково, яку б теорію ми не висунули, — роздумливо відповів Джефсон. — Я вважаю, що ми ні в якому разі не можемо використати справжню історію його задуму, не посилаючись на неосудність. А якщо ми нею не скористуємось, нам доведеться неминуче мати справу з цими доводами.
І він стомлено сплеснув руками, ніби кажучи: «Справді, не знаю, що тут робити!»
— Але зважте всі обставини, — наполягав Белнеп. — Він відмовився одружитися з нею, а з листів видно, що він обіцяв їй… та це ж тільки пошкодить йому, ще більше підбурить проти нього публіку. Ні, не годиться, — закінчив він. — Треба вигадати що-небудь таке, що викличе хоч якусь симпатію до нього.
Вони знов обернулись до Клайда, неначе цієї розмови і не було, і подивились на нього поглядом, який виразно промовляв: «Ну і задав же ти нам мороку!»
Потім Джефсон зауважив:
— Ах, так, ще цей костюм, який ви кинули в озеро десь біля дачі Кренстонів… Поясніть мені точніше, в якому місці ви його кинули, — чи далеко це від будинку?
Він чекав, поки Клайд з зусиллям пригадував усі подробиці.
— Якби я міг поїхати туди, я, напевне, швидко знайшов би це місце.
— Так, я знаю, але вам не дадуть поїхати туди без Мейсона, — заперечив Джефсон. — А може, навіть і з ним не пустять. Ви в тюрмі, і вас не можна вивести звідси без дозволу властей штату, зрозуміло? Але нам неодмінно треба добути цей костюм. — І потім, повернувшись до Белнепа, він тихше додав — Треба знайти його, віддати в чистку і потім показати справу так, неначе його послав у чистку сам Гріфітс, а не сховав, — зрозуміло?
— Так, правильно, — недбало підтвердив Белнеп, а Клайд зацікавлено слухав, трохи здивований цією одвертою програмою шахрайства та обдурення, вигаданого ради його інтересів.
— Тепер про цей фотографічний апарат, що впав у воду, — треба спробувати знайти і його. Я думаю, Мейсон знає про нього або підозріває, що він там. У всякому разі, нам дуже важливо знайти його, поки його не знайшов Мейсон. Як вам здалось, коли ви з ним їздили туди, — у них там правильно відзначено місце, де перекинувся човен?
— Так, сер.
— Добре, подивимось, чи не можна розшукати апарат, — вів далі Джефсон, звертаючись до Белнепа. — Треба постаратись, щоб він не виплив на суді. Тоді вони почнуть клястись, що він ударив її штативом або ще чим-небудь, і тут ми підставимо їм ніжку.
— Теж вірно, — відповів Белнеп.
— А тепер відносно чемодана, який зараз у Мейсона. Я ще не бачив його, але завтра подивлюсь. Ви ж як, коли вийшли з води, засунули той костюм у чемодан мокрим, як він був?
— Ні, сер, я спершу викрутив його — постарався висушити, як міг. А потім загорнув у папір, в якому раніше був наш сніданок, у чемодан спочатку поклав сухої хвої — і поверх костюма теж насипав хвої.
— І коли ви його потім вийняли, ніяких плям від вологи в чемодані не залишилось, ви не помітили?