коли не говорив про Сондру, дізнавшись про його безмірне кохання до цієї дівчини, може, наважиться відпустити його. І тому він нашвидку, без усякого лихого умислу, вирішив умовити Роберту поїхати з ним куди-небудь за місто (але зовсім не обов'язково на озеро Грасс або на Біг-Бітерн), щоб розповісти їй усе і добитись свободи; і, звичайно, він мав на думці запропонувати їй посильну для нього грошову підтримку на наступний важкий період її життя.
— Усе це прекрасно, — зауважив Белнеп, — але ж тут ідеться про його відмову одружитися з нею, адже так? Які присяжні співчуватимуть йому в цьому і повірять, що він не хотів убити її?
— Почекайте, почекайте, — відповів Джефсон трохи роздратовано, — все це, звичайно, так. Але ж ви не дослухали до кінця. Кажу вам, у мене є план.
— Ну-ну, який саме? — зацікавлено спитав Белнеп.
— Зараз поясню. Мій план — залишити всі факти так, як вони є: як про них розповів Клайд і як їх змальовує Мейсон, — зрозуміло, крім того, що Клайд її ударив. І потім пояснити все це — листи, синці, чемодан, два капелюхи — все, анітрохи не заперечуючи нічого.
Тут він замовк, нетерпляче провів довгою, вузькою рукою, вкритою ластовинням, по своєму світлому волоссю і глянув через площу на тюрму, де був Клайд, а потім знову на Белнепа.
— Прекрасно, але як це зробити? — спитав Белнеп.
— Іншого виходу немає, от що, — провадив далі Джефсон, нібп звертаючись до самого себе і не помічаючи свого старшого колеги.—
І я думаю, це може вийти. — Він знов обернувся до вікна і, здавалось, говорив тепер з кимсь, хто стояв на вулиці.— Розумієте, він їде туди, бо наляканий і треба щось робити, інакше йому загрожує викриття. І він записується в гостиницях під чужими іменами, боячись, щоб у Лікурзі не стало відомо про цю подорож. Він збирається признатись їй, що кохає іншу. Але… — тут Джефсон зробив паузу і пильно подивився на Белнепа, — і це найважливіша наша опора, — якщо вона: не витримає, нам кришка! Слухайте! Він їде туди з нею, переляканий, не для того, щоб одружитися з нею або вбити її, а для того, щоб умовити її залишити його. Але тут він бачить, яка вона хвора, змучена, сумна, — ну, ви ж знаєте, вона все-таки ще дуже кохає його, і він проводить з нею дві ночі, зрозуміло?
— Так, розумію, — сказав Белнеп зацікавлено, і тепер уже з меншим сумнівом. — І це, мабуть, може пояснити, чому він провів з нею ці ночі.
— Мабуть? Безумовно, пояснить! — насмішкувато і спокійно відповів Джефсон; його блідоголубі очі виявляли саму тільки холодну, напористу, практичну логіку — і ні тіні хвилювання або хоч будь-якого співчуття. — Ну от, і поки він був там з нею в таких умовах… в умовах, розумієте, такої близькості (вираз обличчя Джефсона анітрохи не змінився при цих словах), в його душі стався перелом. Ви уловлюєте мою думку? йому шкода її. Йому соромно за себе — адже він грішний перед нею. На нашу публіку, на всіх
цих побожних і добропорядних провінціалів, це повинно вплинути, правда?
— Можливо, — неголосно підтвердив Белнеп; тепер він був дуже зацікавлений, і у нього з’явилась якась надія на успіх.
— Він розуміє, що погано повівся з нею, — провадив далі Джеф-сон, захоплений своїм планом, як павук, що тче павутиння, — і, незважаючи на все своє прив’язання до іншої дівчини, він хоче тепер спокутувати свою провину перед цією міс Олден, бо йому шкода її і соромно за себе, розумієте? Це знімає з нього обвинувачення, що він замишляв убити її, проводячи з нею ночі в Утіці і на озері Грасс.
— Але він все ж кохає ту, другу? — перепитав Белнеп.
— Ну, звичайно. В усякому разі, вона дуже подобається йому, і взагалі, коли він опинився в світському товаристві, це запаморочило його, він зовсім перетворився, відчув себе іншою людиною. Але тепер він ладен одружитися з Робертою, — в тому разі, якщо вона’ все-таки побажає стати його дружиною навіть після того, як він признається їй, що кохає іншу.
— Розумію. Але як же все-таки бути з човном, з чемоданом і з тим фактом, що він після всього поїхав до цієї Фінчлі? — спитав Белнеп.
— Хвилиночку, хвилиночку! Зараз я вам усе роз'ясню, — провадив далі Джефсон, свердлячи простір поглядом своїх голубих очей, немов потужним променем прожектора. — Зрозуміло, він поїхав з нею човном, зрозуміло, взяв з собою цей чемодан і записався в гос-тиницях під вигаданими іменами, і пішов лісом до другої дівчини, після того як Роберта потонула. Але чому? Чому? Хочете знати, чому він це зробив? Я вам скажу! Він відчув жаль до неї, розумієте, і хотів одружитися з нею, або принаймні в останню хвилину захотів спокутувати свою провину перед нею. Але запам’ятайте, все це не раніше, а після того, як він провів з нею ніч в Утіці і другу на озері Грасс. А коли вона потонула, — звичайно, тільки випадково, як він і каже, — тоді в ньому знову заговорило кохання до тієї, другої дівчини. Та він і не переставав її кохати навіть тоді, коли збирався пожертвувати нею, щоб спокутувати свою провину перед Робертою. Розумієте?