Якраз навпроти, за другим столом, ближче до підвищення, на' якому стояло суддівське крісло, сиділи Мейсон і ще кілька чоловік; Клайд упізнав Ерла Ньюкома та Бертона Беолея; з ними був якийсь чоловік, що його він раніше ніколи не бачив. Коли Клайд увійшов, усі четверо обернулись і уважно подивились на нього.
Цю групу кільцем оточували журналісти й художники — чоловіки і жінки.
Трохи згодом Клайд згадав пораду Белнепа, випростався і з роблено-невимушеним виглядом (цьому почасти суперечило його напружене бліде обличчя і невпевнений погляд) подивився в бік репортерів, які або розглядали його, або робили зарисовки. Вій навіть шепнув: «Повно народу!» Але тут, перш ніж він встиг ще сказати що-небудь, десь пролунали два гучні удари і потім вигук: «До порядку! Суд іде! Прошу встати!» І зразу шепіт і рух у залі змінились глибокою тишею, 3 південного боку підвищення зідчинились двері, і ввійшов рослий чоловік витонченої зовнішності, з квітучим, свіжовиголеним обличчям, одягнений у широку чорну мантію; він швидко рушив до великого крісла за суддівським столом, пильно подивився на всіх присутніх, але, здавалось, не побачив нікого окремо і сів у крісло. І тоді всі в залі сіли.
А потім із-за столика перед підвищенням, ліворуч від суддівського стола, підвівся невисокий літній чолозік і проголосив:
— Слухайте, слухайте! Всі особи, чиї справи призначено до слухання у Верховному суді штату Нью-Йорк, округ Катаракі, наблизьтесь і будьте уважні! Сесія суду відкривається!
За мить цей чоловік знову встав і сказав:
— Штат Нью-Йорк проти Клайда Гріфітса!..
Одразу ж Мейсон підзівся із-за стола і оголосив:
— Народ готовий.
Після того встав Белнеп і з вишуканим, чемним поклоном заявив:
— Відповідач готовий.
Далі той самий клерк опустив руку в квадратний ящик, що стояв перед ним на столі, і, витягши звідти аркушик паперу, голссно прочитав:
— Саймон Дінсмор!
Маленький горбатий чоловічок у коричневому костюмі, з руками, схожими на кліщі, і з мордочкою тхора, підтюпцем підбіг до лави присяжних і сів. До нього зразу ж підійшов Мейсон (його обличчя з приплесканим носом сьогодні здавалось особливо грізним, а гучний голос було чути в найдальших кутках залу) і почав закидати його запитаннями: скільки років? чим займається? чи одружений? скільки дітей? чи визнає страту? Клайд одразу помітив, що останнє запитання пробудило в присяжному чи то злобу, чи то якесь затамоване хвилювання; він швидко і з притиском відповів:
— Звичайно, визнаю — для декого!
Ця відповідь викликала у Мейсона: легку усмішку, а Джефсон обернувся і подивився на Белнепа; той іронічно пробурмотів:
— А ще кажуть, що тут є можливим справедливий суд.
Але Мейсон і сам відчув, що чесний фермер занадто підкреслює свою вже усталену думку, і заявив:
— З дозволу суду народ звільняє кандидата в присяжні.
Белнеп, зустрівши запитливий погляд судді, кивнув на знак згоди, і фермер був на цей раз звільнений від обов'язків присяжного.
А клерк зразу ж дістав з ящика другий аркушик паперу і проголосив:
— Дадлей Ширлайн!
Високий худий чоловік, років тридцяти восьми — сорока, охайно одягнений, педантичний і обережний, підійшов і зайняв місце на лаві присяжних. І Мейсон почав задавати йому ті самі запитання, як і першому.
А тим часом Клайд, всупереч усім вказівкам Белнепа і Джефсона, вже впав у заціпеніння і сидів холодний і безживний. Він почував, що вся ця публіка глибоко ворожа йому. І він здригнувся, подумавши, що серед цієї безлічі людей повинні бути і мати та батько Роберти, а може і її сестри й брати… вони дивляться на нього і всім серцем сподіваються (про це кілька тижнів підряд твердили газети), що він зазнає кари за все…
А ті, хто зустрічався з ним у лікурзькому товаристві і на Дванадцятому озері,— жоден з них не вважав за потрібне як-небудь озватись до нього, адже всі вони, зрозуміло, переконані в тому, що він винуватий, — чи прийшов сюди хто-небудь з них? Наприклад, Джіл, Гертруда або Трейсі Трамбал? Або Вайнет Фент і її брат? Вона була в таборі на Ведмежому озері в той день, коли його арештували. Клайд перебирав у пам'яті всіх цих світських людей, з якими він зустрічався протягом останнього року і які тепер могли побачити його отаким — бідним, нікчемним, занедбаним, обвинуваченим у страшному злочині. І це після всіх його вигадок про багату рідню тут і на Заході! Тепер усі вони, звичайно, вважають його страховищем. Адже вони знають тільки про його злочинний задум, і їм байдуже, що він зазнав… їм невідомі його тривоги і страхи, безвихідне становище, в якому він опинився через Роберту, його любов до Сондри і все, чим вона була для нього. Вони не зрозуміють цього, — та йому і не дадуть нічого сказати про це, коли б він навіть і захотів.