Після цього суддя Оберуолцер, розуміючи, що сталось дуже серйозне порушення судового етикету, покликав до себе Мейсона та Белнепа і, вислухавши спокійні і ввічливі пояснення цього останнього відносно того, що саме він мав на думці, наказав, щоб надалі жоден з них під страхом обвинувачення в неповазі до суду не допускав натяків на політичну обстановку в будь-якій формі.
Проте Белнеп і Джефсон вітали себе з удачею: їх висновок відносно кандидатури Мейсона та його прагнення скористатися справою Клайда, щоб висунутись, був таким чином доведений до відома суду і присяжних.
А потім ще і ще свідки…
Грейс Марр жваво і багатослівно розповіла про те, де і як вона познайомилася з Робертою і яка це була чиста, безгрішна та побожна дівчина і яка різка зміна сталася з нею після зустрічі з Клайдом на озері Крам. Вона стала скритною, ухильною, вигадувала всілякі брехливі виправдання для якихсь незвичайних походеньок, — наприклад, ішла ввечері з дому і поверталась дуже пізно, і казала, що провела суботу і неділю там, де її насправді не було, і нарешті, коли Грейс наважилась висловити їй своє осудження, Роберта несподівано виїхала від них, не залишивши навіть своєї адреси.
І в усьому цьому був винен мужчина, і цим мужчиною був Клайд Гріфітс. Якось увечері Грейс пішла слідом за Робертою — це було у вересні або в жовтні минулого року — і побачила її і Клайда недалеко від будинку Гілпінів. Вони стояли під деревом, і Клайд обнімав її.
Тут, за пропозицією Джефсона, свідком Грейс Марр зайнявся Белнеп і, ставлячи хитромудрі запитання, намагався з’ясувати, чи справді Роберта після приїзду в Лікург була така побожна і доброчесна, як це говорить міс Марр. Але змарніла, дражлива міс Марр запевняла, що, як вона знає, до того дня, коли сталася зустріч з Клайдом на озері Крам, Роберта була зразком правдивості і чистоти.
І потім те саме під присягою показали Ньютони.
А далі Гілпіни — жінка, чоловік і дочки, — причому кожен під присягою показував тільки те, що сам бачив і чув. М-с Гілпін згадала, коли і як Роберта переїхала до них з цими самими чемоданом та скринькою, як замкнуто і самотньо вона жила і як, нарешті, вона, м-с Гілпін, жаліючи дівчину, стала запрошувати її, щоб дати їй змогу трохи розважитись, але Роберта незмінно відмовлялась. Та потім, наприкінці листопада (правда, у м-с Гілпін щоразу бракувало мужності заговорити про це з такою милою і скромною дівчиною), вона
І обидві її дочки переконались, що зрідка, після одинадцятої години Роберта приймає когось у себе в кімнаті, але хто це був, м-с Гілпін не знає. І знову Белнеп під час перехресного допиту намагався добитись таких признань і відомостей, які доводили б, що Роберта: була не такою вже бездоганною пуританкою, якою змальовували її свідки, — але це йому не вдалось. М-с Гілпін, так само як її чоловік, була дуже прив’язана до Роберти, і тільки під натиском Мейсона, а потім і Белнепа вони розповіли про пізні візити Клайда.
Далі їх старша дочка Стелла посвідчила, що наприкінці жовтня або на початку листопада, незабаром після того як Роберта оселилась у них, вона (Стелла), повертаючись додому, зустріла Роберту з якимсь чоловіком, — тепер вона бачить, що це був Клайд; вони стояли за сотню кроків від будинку і, як видно, сперечались. Вона уповільнила ходу і прислухалась. Усього вона не могла почути, але навідні запитання Мейсона допомогли їй пригадати, що Роберта не хотіла, аби він зайшов до неї в кімнату. «Це було б недобре», говорила вона. І він, зрештою, круто повернувся і пішов геть, а Роберта стояла з простягнутими руками, ніби благаючи його повернутись.
А здивований Клайд тільки широко розкривав очі. Адже в ті дні, та, власне, і протягом усього свого знайомства з Робертою, він вважав, що за ним ніхто не стежить. Цими свідченнями, безумовно, підтверджувалось багато обвинувачень, висловлених Мейсоном в його вступній промові: що він навмисне, цілком розуміючи справжнє значення своїх дій, умовляв Роберту зробити так, як вона явно не хотіла. Ці свідчення, напевно, підбурять проти нього суддю, так само як і присяжних і всіх отих наскрізь пройнятих умовностями та пересудами провінціалів, здебільшого — сільських жителів. Белнеп, розуміючи це, спробував збити з пантелику Стеллу і змусити її взяти під сумнів, що вона бачила саме Клайда. Але він добився тільки того, що вона подала ще нові відомості: якось у листопаді або на початку грудня, незабаром після згаданого випадку, вона бачила, як Клайд з якоюсь коробкою під пахвою з'явився біля дверей Роберти, постукав і ввійшов. Вона ясно впізнала в ньому того самого молодого чоловіка, який тієї місячної ночі сперечався з Робертою.