Після неї Уігем і за ним Лігет підтвердили дати вступу на роботу Клайда і Роберти, а також наявність правила щодо взаємин між начальниками і робітницями. Вони посвідчили, що, наскільки тоді можна було помітити, поведінка Клайда і Роберти була бездоганна: вони, здавалось, навіть і не дивились один на одного, а втім, не задивлялись і ні на кого іншого (це заявив Лігет).
А потім ще свідки. М-с Пейтон показала, все, що знала про життя Клайда в її домі і про його світські знайомства, бо вона була обізнана з ними. За свідченнями м-с Олден, торік на різдво Роберта призналась їй, що її начальник — Клайд Гріфітс, племінник хазяїна фабрики, залицяється до неї, але це поки що має лишатися таємницею. Френк Гаррієт, Харлей Бегот, Трейсі Трамбал і Фредді Селс посвідчили, що в грудні минулого року Клайда завжди запрошували на різні звані обіди і вечори. Джон Ламберт, аптекар із Скенектеді, посвідчив, що якось у січні до нього звернувся юнак, — він бачить, що це був обвинувачений, — з просьбою дати йому які-небудь ліки, що могли б викликати аборт. Орін Шорт посвідчив, що наприкінці січня Клайд питав у нього, чи не знає він лікаря, який міг би допомогти молодій заміжній жінці, за словами Клайда, дружині одного із службовців фабрики Гріфітс; цей службовець начебто звернувся по пораду до Клайда, бо він і його дружина занадто бідні, щоб мати дитину. А потім лікар Глен розповів про візит Роберти, яку він упізнав з портретів, вміщених у газетах, але додав, що внаслідок професіональної етики він не міг виконати її просьбу.
А далі С. Б. Уілкокс — фермер, сусід Олденів — посвідчив, що приблизно двадцять дев'ятого або тридцятого червня, саме тоді, коли він був на кухні, Роберту викликав по міжміському телефону з Лікурга чоловік, який назвав себе Бейкером, і Уілкокс чув, як вона сказала йому: «Але, Клайд, я не можу чекати так довго. Ти ж знаєш, я не можу. І не буду». І голос у неї був схвильований та засмучений. М-р Уілкокс добре запам'ятав ім'я «Клайд».
А дочка цього самого Уілкокса, Етел, низенька, гладка і шепелява, присягнула, що перед тим вона тричі відповідала на міжміські виклики і потім бігала по Роберту, і щоразу з Лікурга дзвонив мужчина на ім'я Бейкер. І одного разу вона чула, що Роберта назвала його Клайдом. І ще чула, як Роберта сказала, що ні в якому разі не стане чекати так довго, але що саме вона мала на увазі — Етел не зрозуміла.
А далі сільський листоноша Роджер Бін посвідчив, що між сьомим або восьмим червня і четвертим або п'ятим липня він одержав від самої Роберти і вийняв з поштового ящика на роздоріжжі біля ферми Олденів не менше п'ятнадцяти листів, і що більшість їх була адресована Клайдові Гріфітсу, Лікург, головний поштамт, до запитання.
А потім Еймос Шоуолтер, службовець лікурзького головного поштамту, посвідчив, що, як він пригадує, між сьомим або восьмим червня і четвертим або п'ятим липня Клайд питав у нього про кореспонденцію на своє ім'я і одержав не менше п’ятнадцяти або шістнадцяти листів.
А за ним Р. Т. Бігген, завідуючий бензиноналивною станцією в Лікурзі, посвідчив, що вранці шостого липня, перед восьмою годиною, ідучи по Філдінг авеню (вулиця на західній околиці міста, яка веде до станції електричної залізниці Лікург — Фонда), він побачив Клайда в сірому костюмі і солом'яному капелюсі, з коричневим чемоданом у руці; до чемодана збоку був прикріплений ременями жовтий штатив фотографічного апарата і щось іще, можливо, зонтик. Знаючи, де живе Клайд, він здивувався, що той прийшов сюди пішки, хоч міг би сісти на поїзд на Сентрал авеню, недалеко від свого дому. При перехресному допиті Белнеп намагався дізнатись, як свідок, що був на відстані приблизно двохсот кроків від Клайда, може ручитися, що він бачив саме штатив, але Бігген наполягав: так, штатив, яскравожовтий дерев'яний триніжок з мідними скріпами.
А після нього Джон У. Трошер, начальник станції Фонда, посвідчив, що вранці шостого липня (він добре пам'ятає це, бо робив тоді деякі ділові нотатки) Роберта Олден взяла у нього квиток до Утіки. Він пам'ятає міс Олден, бо минулої зими бачив її кілька разіз. Вона здавалась дуже стомленою, майже хворою, і несла коричневий чемодан, здається, той самий, що йому тут показували. Він пригадує і підсудного, який також мав при собі чемодан. Трошер не бачив, щоб підсудний звернув яку-небудь увагу на дівчину або говорив з нею.
Потім Куїнсі Є. Дейл, кондуктор поїзда, що курсує між Фондою і Утікою, показав, що він впізнає Клайда, якого помітив тоді в одному із задніх вагонів. Він помітив також і Роберту і потім упізнав її по опублікованих у газетах фотографіях. Вона тоді привітно усміхнулась йому, а він сказав, що чемодан, мабуть, важкуватий для неї і що він звелить кому-небудь з гальмових кондукторів винести його в Утіці, і вона подякувалаі. Він бачив, що вона зійшла в Утіці і зникла в дверях вокзалу. Клайда він там не помітив.