А далі — пізнавання скриньки Роберти; ця скринька довгий час залишалась на схові в багажній камері станції Утіка. А далі — сторінка з книги, де записувались відвідувачі готелю в Утіці, розпізнана: управителем готелю Джеррі Керносяном; під датою шостого липня був запис: «Кліфорд Голден з дружиною». Експерти тут же порівняли цей запис із записами в реєстраційних книгах гостиниць на озері Грасс та на Біг-Бітерні і під присягою посвідчили, що всі три записи зроблено однією рукою. Потім цей почерк було порівняно з тим, яким зроблено напис на візитній картці, знайденій у туалетному приладді Роберти. Всі ці докази були ретельно розглянуті по черзі всіма присяжними, а також і Белнепом та Джефсоном, які, правда, вже раніше бачили все, крім картки. І знову Белнеп заявив протест у зв’язку з утаєнням речового доказу — неприпустимим, незаконним і ганебним вчинком прокурора. Довгими запальними дебатами з цього приводу закінчився десятий день судового розгляду.
РОЗДІЛ XXII
А далі, на одинадцятий день, Френк Шефер, клерк з готелю в Утіці, пригадав, як Клайд і Роберта прибули в готель, як вони при цьому поводились і як Клайд розписався за обох: «Містер і місіс Кліфорд Голден із Сіракуз». За ним Уоллес Вандергоф, один із прикажчиків галантерейного магазина в Утіці, описав зовнішній вигляд і поведінку Клайда, коли він купував солом’яний капелюх. А потім — кондуктор поїзда, що курсує між Утікою і озером Грасс. І хазяїн гостиниці на озері Грасс, і офіціантка гостиниці Бланш Петінджіл, яка посвідчила, що вона чула, як Клайд за обідом запевняв Роберту, ніби тут не можна дістати дозвіл на шлюб і краще почекати до завтра, коли вони приїдуть у будь-яке інше місце. Це свідчення було особливо неприємне, бо припускалось, що на другий день Клайд уже в усьому признався Роберті; але потім Джефссн та Белнеп вирішили, що це признання могло бути наслідком якихось попередніх стадій. А після офіціантки — кондуктор поїзда, в якому вони їхали до Ган-Лодж. А за ним — провідник і шофер автобуса, який розповів про чудне запитання Клайда про кількість приїжджих і про те, як Клайд залишив чемодан Роберти, сказавши, що вони повернуться, а свій узяв з собою.
А потім — хазяїн гостиниці на Біг-Бітерні; човняр; ті троє, що їх зустрів Клайд у лісі,—їхні свідчення дуже пошкодили йому, бо вони розповіли, як він жахнувся, побачивши їх. А далі—розповідь про те, як виявили човен і знайшли тіло Роберти, розповідь про прибуття Хейта і про лист у кишені пальта Роберти. Все це підтверджують десятки свідків. І далі — капітан пароплава, сільська дівчина, шофер Кренстонів; приїзд Клайда на дачу до Кренстонів і, нарешті (причому в зв'язку з кожним кроком даються свідчення під присягою), його подорож на Ведмеже озеро, погоня за ним і арешт, — усі його стадії і все, що тоді сказав Клайд: усе це було дуже несприятливе для нього, бо викривало його брехливість, ухильність та переляк.
Але безперечно найнебезпечнішими і найнесприятливішими для Клайда були свідчення про фотографічний апарат і штатив та обставини, при яких вони були знайдені. На це найбільше і покладався Мейсон, сподіваючись добитися засудження. Насамперед він хотів довести, що Клайд брехав, заявляючи, ніби апарат і штатив не належать йому. Для цього він спочатку викликав Ерла Ньюкома, який під присягою показав, що в той день, коли він, Мейсон, Хейт і інші учасники розслідування повезли Клайда на озеро Біг-Бітерн, де було вчинено злочин, він, Ньюком, і один місцевий житель Білл Суортс (який також дасть тут свідчення), обшарюючи кущі та повалені дерева, знайшли штатив, захований під стовбуром, що лежав на березі озера. Далі, відповідаючи Мейсону (Белнеп і Джефсон намагались протестувати, але суддя незмінно відхиляв їх протести), Ньюком додав, що коли у Клайда спитали, чи був у нього фотографічний апарат або цей штатив, він відповів заперечливо. Почувши свідчення Ньюкома, Белнеп і Джефсон голосно висловили своє обурення.
Одразу ж після того судові було подано протокол, підписаний Хейтом, Берлеєм, Слеком, Краутом, Суенком, Сісселом, Біллом Су-ортсом, землеміром Руфусом Форстером і Ньюкомом; у цьому документі стверджувалось, що Клайд, коли йому було показано штатив і поставлено запитання, чи не йому він належить, «рішуче і багато разів заперечував це». І хоч суддя Оберуолцер наказав кінець кінцем викреслити останнє свідчення з протоколів суду, Мейсон, бажаючи будь-що підкреслити важливість його, зразу додав: