«Попереджаю вас, саме такий випадок подано зараз на ваш розгляд: померла дівчина стала жертвою такої зміни в почуттях обвинуваченого. Але хоч би яким тяжким злочином було це з морального і громадського погляду, юридично це не злочин. І тільки внаслідок дивного, складного, майже неймовірного збігу обставин, зв’язаних із смертю цієї дівчини, збігу, який веде, крім того, до дуже глибоких помилок, Клайд Гріфітс опинився тут, перед вами, в ролі обвинуваченого. Я ручуся за це. Я знаю, що це правда. І відносно цього вам повинні бути і будуть подані тут вичерпні і цілком задовільні пояснення, перш ніж закінчиться цей процес.
«Однак у зв’язку з цим твердженням треба зробити ще одно, яке буде передмовою до всього дальшого.
«Панове присяжні! Той, кого ви тут судите і чиє життя у ваших руках, — боягуз, особа, розумово і морально малодушна, — не більш і не менш, але зовсім не запеклий жорстокий злочинець. Подібно до багатьох людей, які опинилися в критичному становищі, він став жертвою особливого сполучення інтелектуального страху з страхом моральним. Причини цього явища ніхто ще не зумів як слід пояснити. У всіх у нас є свої потайні страхи, свої страховища. І не що інше, а саме ці особливості його вдачі поставили його тепер у таке небезпечне становище. Джентльмени, саме боягузтво, страх перед правилами, встановленими на фабриці дядька, так само як і побоювання порушити слово, дане фабричному начальству, — от причина, що змусила його приховувати спочатку свій інтерес до гарненької дівчини, яка почала працювати в його відділі, а пізніше — приховувати знайомство з нею.
«Однак це зовсім не злочин в очах закону. Ви ніяк не могли б за це судити людину, хоч би що кожен з вас особисто думав про неї.
І, джентльмени, після того як він переконався, що більше не може підтримувати з нею відносини, якими раніше так дорожив, саме це розумове і моральне боягузтво не дало йому сказати їй відверто, що він більше не може і не хоче підтримувати цей зв’язок, а тим більше— одружитися. Але не засудите ж ви людину до смерті за те, що вона стала жертвою страху? Адже, кінець кінцем, якщо мужчина твердо вирішив, що йому нестерпна близькість певної жінки (або жінці — близькість певного мужчини) і їх співжиття буде просто тортурами, — скажіть, що має робити ця людина? Одружитися з нею? Навіщо? Щоб їм вічно ненавидіти, зневажати і мучити одному одного? Чи можете ви щиро сказати, що визнаєте це розумним способом дій, правилом або законом? Проте з точки зору оборони обвинувачений намагався діяти цілком розумно і при цих обставинах досить чесно. Він запропонував, — правда, не одружитись, і, на жаль, безуспішно, — він запропонував жити нарізно з умовою, що допомагатиме їй із свого заробітку, а вона оселиться де-небудь поза Лікургом. Її листи, прочитані тут учора, вказують на дещо схоже на це. Але, на жаль, вона виявила наполегливість, яка так часто приводить до трагедії,— коли наполягають на тому, чого в багатьох випадках краще було б не робити. А потім, згодом — тривала, проведена в суперечках і спробах переконати одному одного, подорож в Утіку, на озеро Грасс і на Біг-Бітерн. І все даремно. Але без наміру убити її або довести до загибелі. Без найменшого наміру! І ми вам покажемо, чому.
«Джентльмени, я знову запевняю, що не який-небудь злочинний план або умисел, а саме інтелектуальне і моральне боягузтво змусило Клайда Гріфітса подорожувати з Робертою Олден під різними вигаданими іменами по місцях, які я зараз згадав, саме воно змусило його писати «містер Карл Грехем з дружиною», «містер Кліфорд Голден з дружиною». Він боявся, що зробив серйозну помилку в очах громадськості і тяжкий гріх, коли переслідував її і кінець кінцем дозволив собі вступити з нею в гріховний, беззаконний зв’язок, — це і є інтелектуальне і моральне боягузтво, страх перед можливими наслідками.
«І на Біг-Бітерні, коли в результаті нещасного випадку води озера зімкнулись над нею, знову-таки те саме боягузтво перешкодило йому повернутись у бігбітернську гостиницю і повідомити про її смерть. Інтелектуальне і моральне боягузтво, боягузтво розуму і серця — от що це було, не більше і не менше. Він думав про своїх багатих лікурзьких родичів, про те, що його подорож на озеро з цією дівчиною була порушенням правил фабрики і що тепер це відкриється, думав про горе, сором і гнів її рідні. А крім того, ще ж була і міс X — найяскравіша зірка в яскравому сузір’ї його мрій.
«Ми визнаємо все це, і ми цілком готові допустити, що він думав або повинен був думати про це. Як запевняє сторона, що обвинувачує (і ми також визнаємо це), він був цілком захоплений і заполонений цією міс X, як і вона ним. Він ладен був, він прагнув покинути ради іншої свою першу коханку, яка віддалась йому, бо краса і багатство робили в його очах цю іншу незрівнянно більш бажаною, так само як він здавався Роберті Олден найбільш бажаним за всіх інших. І якщо Роберта Олден помилилася в ньому, — а це насправді так і було, — що ж, хіба не міг і він помилятись у своєму нерозважливому потягу до тієї, що зрештою — хто зпає? — може, не так уже й дорожила ним… У всякому разі, як він сам признався нам, своїм оборонцям, його тоді чи не найбільше лякала думка, що коли міс X дізнається про його подорож на озеро з дівчиною, про яку вона і не чула, тоді… ну, тоді, значить, кінець її увазі до нього.