«Я знаю, джентльмени, на вашу думку для такої поведінки немає ніяких виправдань. Людина може стати жертвою внутрішньої боротьби між двома недозволеними почуттями і, однак, з погляду церкви і закону бути винною в гріху та злочині. А проте — і це незаперечна істина! — незалежно від закону, незалежно від релігії такі почуття існують і борються в людському серці, і в безлічі випадків саме вони визначають вчинки своїх жертв. І ми визнаємо, що це вони визначали вчинки Клайда Гріфітса.
«Але чи вбив він Роберту Олден?
«Ні! І ще раз — ні!
«Чи не замишляв він, хоч би несміливо і нерішуче, затягти її туди, приховуючись усякими вигаданими іменами, і потім, якщо вона не захоче дати йому свободу, потопити її? Безглуздо! Неможливо! Безумно! його план був зовсім інший.
«Але, джентльмени, — тут Белнеп раптом спинився, неначе йому враз спало на думку щось нове, несподіване, — може, ви більше будете задоволені і моїми доказами, і остаточним висновком, який вам належить зробити, якщо вислухаєте свідчення єдиного очевидця смерті Роберти Олден — того, хто не просто чув крик, а справді був там, хто сам бачив і, отже, знає, як її спіткала смерть…
Він глянув на Джефсона, ніби кажучи: «Ну от, Рубен, нарешті!» І Рубен, обернувшись до Клайда, з невимушеністю, за якою, проте, почувалась залізна воля, шепнув:
— Отже, Клайд, справа тепер за вами. Але я піду з вами, зрозуміло? Я вирішив сам вас допитувати. Я стільки вас муштрував, що, на мою думку, вам буде зовсім легко відповідати мені, правда ж?
Він весело, підбадьорливо усміхнувся. І Клайд, якого заспокоїла і сильна промова Белнепа і нове рішення Джефсона, підвівся мало не з безжурним виглядом (якихось чотири години тому він був далеко не так добре настроєний) і шепнув:
— От добре! Я радий, що ви самі візьметесь за це. Я думаю, що тепер у мене все вийде, як треба.
А тимчасом публіка, почувши, що має з'явитися справжній очевидець, та ще й виставлений не обвинуваченням, а обороною, зразу захвилювалась; люди схопилися з своїх місць, витягуючи шиї і озираючись. І суддя Оберуолцер, надзвичайно незадоволений тим, що процес проходить у неналежній обстановці, без потрібної суворості і урочистості, застукав своїм молотком, тоді як клерк голосно закликав:
— До порядку! До порядку! Прошу негайно сісти, інакше зал суду буде очищено від публіки! Прошу приставів стежити за порядком!
І потім настала напружена тиша і ще гучніше пролунав голос Белнепа:
— Клайд Гріфітс, пройдіть на місце для свідків.
Здивовано побачивши, що Клайд, супроводжуваний Джефсоном, виступив наперед, публіка знову збуджено зашепотіла, незважаючи на різкі окрики судді та приставів. Навіть Белнеп, побачивши, що до нього наближається Джефсон, трохи здивувався, бо спочатку домовились, що він сам допитуватиме Клайда. Але поки Клайда приводили до присяги, Джефсон підійшов упритул до Белнепа і прошепотів:
— Залиште його на мене, Елвін. На мою думку, так буде краще. Він поводиться занадто напружено і полохливо, але я певен, що зможу витягнути його.
Публіка теж звернула увагу на зміну адвокатів і перешіптувалась з цього приводу, а Клайд своїми великими тривожними очима оглядав усе навкруг і думав: «Ну от, нарешті, я — свідок і, звичайно, всі на мене дивляться. Треба здаватися спокійним, неначе я й зовсім не хвилююсь, бо я не вбивав її. Адже я не вбив її, це правда». І все-таки він був синьоблідий, повіки його почервоніли й опухли, і руки, незважаючи на всі зусилля, злегка тремтіли. І от довга, сильна і струнка, мов лоза, постать Джефсона повертається до нього, голубі очі пильно дивляться просто в карі очі Клайда, і адвокат починає:
— Отже, Клайд, насамперед потрібно, щоб присяжні і всі присутні в залі ясно чули мої запитання і ваші відповіді. А тепер подумайте трохи і спокійно розкажіть нам усе, що пам'ятаєте про своє життя: звідки ви, де народились, що робили ваші батько і мати і, нарешті, що робили ви самі, відколи почали жити своїм трудом і дотепер. Можливо, я зрідка перериватиму вас і ставитиму деякі запитання, але в основному дам вам самому все розповісти, бо знаю, що ви зробите це краще, ніж будь-хто інший.