Але щоб Клайд був спокійний і весь час пам'ятав, що оборонець — поруч, подібно до стіни, бастіону між ним і нетерплячою, напруженою, недовірливою та ворожою юрбою, Джефсон присунувся майже впритул до нього, зовсім близько: час від часу він міг навіть ставити ногу на східці трибуни для свідків або, нахиляючись до Клайда, спертись рукою на поруччя його крісла. Він весь час повторював: «Так-так-так… Та-ак… А далі що?.. А потім?» І впевнений, підбадьорливий, дружній голос Джефсона незмінно додавав Клайдові сили, і він зумів доладно, твердо, не запинаючись, розповісти коротку повість свого життя.
— Я народився у Гренд-Репідс, штат Мічіган. Тоді мої батьки керували в цьому місті релігійною місією і виступали з проповідями на вулицях…
РОЗДІЛ XXIV
Клайд дійшов у своїх показаннях до того моменту, коли з Куїнсі, штат Іллінойс (там його батьки якийсь час працювали в «Армії Спасіння»), сім'я переїхала в Канзас-Сіті, де він, починаючи з дванадцяти і до п'ятнадцяти років, намагався знайти яку-небудь роботу, бо йому не подобалось учитися в школі і одночасно брати участь у релігійній діяльності, як того хотіли батьки.
— І успішно йшло ваше навчання в школі?
— Ні, сер. Нам доводилось надто часто переїздити.
— В якому класі ви вчились, коли вам було дванадцять років?
— Бачите, мені вже треба було перейти до сьомого, але був я тільки в шостому. Тому мені й не подобалося в школі.
— А як ви ставились до релігійної діяльності батьків?
— Та що ж, це справа хороша… тільки я не любив зечорами співати псалми на вулицях.
І так він розповідав далі: про те, як служив у дешевій крамничці, як продавав содову воду і розносив газети, поки, нарешті, не став розсильним у «Грін-Девідсон»— найкращому готелі в Канзас-Сіті, пояснив він.
— Ну, от що… — промовив Джефсон. (Він боявся, що Мейсон, намагаючись викликати недовір’я до Клайда як свідка, буде занадто докладно допитуватись про аварію з автомобілем та про вбиту дівчинку в Канзас-Сіті і зіпсує враження від показань Клайда, — і вирішив випередити противника. Безперечно, правильно ведучи допит, можна буде пояснити і пом’якшити всю цю історію, а якщо залишити це на Мейсона, то він, звичайно, зробить з неї щось надзвичайно тяжке.) І тому Джефсон провадив далі:
— Скільки ж часу ви там служили?
— Трохи більше від року.
— А чому пішли звідти?
— Бачите, тут сталось одно нещастя…
— Яке саме?
І Клайд, заздалегідь підготовлений і вимуштруваний, докладно розповів про все, включаючи смерть дівчинки і свою втечу, — всім цим Мейсон, звичайно, мав намір зайнятися сам. І тепер, слухаючи Клайда, він тільки похитав головою і пробурчав іронічно:
— Сам підніс… непогано зроблено!
А Джефсон, розуміючи все значення того, що тут відбулось (схоже на те, що він вивів з ладу найкращу зброю м-ра Мейсона!), провадив далі:
— Скільки, ви сказали, вам було тоді років?
— Ішов вісімнадцятий.
— Значить, ви хочете сказати от що, — провадив він далі, кінчивши з усіма запитаннями, які міг придумати у зв’язку з цією подією: — Ви не знали, що могли повернутись, бо машину взяли не ви, і не знали, що після ваших пояснень батьки могли взяти вас на поруки?
— Заявляю протест! — крикнув Мейсон. — Нічим не доведено, що він міг повернутися в Канзас-Сіті і що батьки могли взяти його на поруки.
— Протест прийнято! — прогримів суддя з свого підвищення. — Попрошу оборону, допитуючи свідка, триматися ближче до справи.
— Знімаю запитання, — озвався з свого місця Джефсон.
— Ні, сер, я цього не знав, — усе-таки відповів Клайд.
— У всякому разі саме з цієї причини, виїхавши з Канзас-Сіті, ви почали називати себе Тенет, як ви мені казали? — провадив далі Джефсон.
— Так, сер.
— До речі, Клайд, звідки ви взяли прізвище Тенет?
— Це прізвище хлопчика, з яким я грався в Куїнсі.
- І це був хороший хлопчик?
— Заявляю протест! — крикнув з місця Мейсон. — Неправильно, неістотно, не стосується справи.
— Однак він міг дружити з хорошим хлопчиком, всупереч усьому, в чому ви хотіли б запевнити присяжних, і в цьому розумінні моє запитання навіть дуже стосується справи, — єхидно зауважив Джефсон.