— Ну, це важко пояснити… На мою думку, вона красуня, куди красивіша за Роберту. Але не тільки в цьому справа. Вона зовсім не така, як усі, кого я знав раніше… набагато самостійніша… і всі так уважно ставились до того, що вона робила і говорила. Мені здається» вона знає далеко більше, ніж усі мої попередні знайомі. І вона надзвичайно гарно вдягалась, і була дуже багата, і належала до кращих кіл суспільства, і газети часто писали про неї і вміщували її портрети. Коли я її не бачив, я щодня читав про неї в газетах, і мені здавалось, що вона весь час зі мною. І потім, вона дуже смілива, не така проста і довірлива, як міс Олден… спершу я навіть не міг повірити, що вона стала так цікавитися мною. А кінець кінцем я більше ні про кого і ні про що не міг і думати, і про Роберту теж. Я просто не міг — адже міс X весь час була передо мною.
— Так, на мій погляд, ви справді були закохані, просто-таки загіпнотизовані,— докинув Джефсон, як узагальнення, куточком ока стежачи за присяжними. — Типова картина божевілля від кохання, — ясніше, на мою думку, нікуди.
Але і публіка, і присяжні вислухали його зауваження з непорушними, кам'яними обличчями.
І зразу після цього довелось пірнути у бистрі, каламутні води гаданого злісного умислу, бо все інше було тільки вступом.
— Отже, Клайд, що сталося потім? Розкажіть нам докладно все, що пам'ятаєте. Нічого не пом'якшуйте, не намагайтесь здаватися ні кращим, ні гіршим, ніж ви були насправді. Вона мертва — і ви теж можете померти, якщо ці дванадцять джентльменів зрештою прийдуть до такого рішення. (Від цих слів немов крижаний холод пройняв і Клайда і всіх, хто був у залі суду). Але ради свого ж душевного спокою вам краще говорити правду. (Тут Джефсон подумав про Мейсона: нехай спробує відбити такий удар!)
— Так, сер, — просто сказав Клайд.
— Отже, її спіткало лихо, і ви не зуміли допомогти їй. Ну, а потім? Що ви тоді зробили? Як діяли?.. Ага, до речі, яку платню ви одержували тоді?
— Двадцять п’ять доларів на тиждень, — признався Клайд.
— Інших джерел доходу не мали?
— Пробачте, я не дочув.
— Чи були у вас тоді які-небудь інші джерела, звідки ви могли б так або інакше дістати грошей?
— Ні, сер.
— Скільки вам коштувала кімната?
— Сім доларів на тиждень.
— А харчі?
— Доларів п'ять-шість.
— Були ще які-небудь витрати?
— Так, сер: на одяг і на прання білизни.
— Мабуть, вам доводилось також брати участь у витратах, зв’язаних з усякими світськими розвагами?
— Протестую, це навідне запитання! — крикнув Мейсон.
— Протест прийнято, — заявив суддя Оберуолцер.
— Чи можете ви пригадати ще які-небудь витрати?
— Так, на трамвай, на поїздки залізницею. І крім того— я мусив вносити свою пайку, коли брав участь у всяких розвагах.
— Саме так! — люто крикнув Мейсон. — Я вважаю, що досить вам підказувати цьому папузі!
— А я вважаю, що шановному прокуророві нема чого втручатися не в свою справу, — фиркнув Джефсон, відбиваючись і за себе, і за Клайда. Йому хотілося зломити страх Клайда перед Мейсоном. — Я допитую підсудного, а щодо папуг, то за останній час ми бачили їх тут скільки завгодно, і вимуштрувані вони були, як справжнісінькі шкільні зубрили.
— Це злісний, наклеп! — заволав Мейсон. — Я протестую і вимагаю, щоб мені принесли пробачення!
— Ваша честь, пробачення має бути принесене мені і моєму підзахисному, і його буде швидко дано, якщо тільки ваша честь зволить оголосити перерву на кілька хвилин. — І, рішуче підступивши до Мейсона, Джефсон додав — Я зумію добитися пробачення і без допомоги суду.
Мейсон стиснув кулаки, готуючись відбити напад. Охоронці порядку в залі суду, стенографісти, газетчики і навіть клерк квапливо оточили обох юристів і схопили їх за руки, поки суддя Оберуолцер несамовито стукав по столу своїм молотком.
— Джентльмени! Джентльмени! Ви обидва виявляєте неповагу до суду! Негайно просіть пробачення у суду і один в одного, інакше я оголошу процес недійсним, арештую вас на десять днів і оштрафую на п'ятсот доларів кожного.
Говорячи це, суддя з свого підвищення суворо подивився на обох. І зразу Джефсон відповів дуже чемним і вкрадливим тоном: