Коли Клайд у своїх показаннях дійшов до цього моменту і ні йому, ні Джефсону, здавалося, більше не було чого сказати, оборонець після паузи раптом промовив дуже виразно і якось особливо спокійно:
— Пам'ятайте, Клайд: перед лицем панів присяжних, суддів і всіх присутніх у цьому залі, і над усе — перед господом богом ви урочисто поклялися говорити правду, всю правду і нічого, крім правди. Ви розумієте, що це означає, чи не так?
— Так, сер, розумію.
— Чи поклянетеся ви перед богом, що не вдарили Роберту Олден, поки були з нею в човні?
— Клянусь. Я не вдарив її.
— І не кидали її за борт?
— Клянусь. Я цього не робив.
— І не намагалися так чи інакше навмисно, зловмисно перекинути човен або якимсь іншим способом домогтися смерті міс Олден?
— Клянусь, що ні! — палко і схвильовано вигукнув Клайд.
— І ви можете поклястися, що це бу^в нещасний випадок і що він стався без вашого заміру?
— Так, можу, — збрехав Клайд; він почував, що, борючись за своє життя, почасти говорить правду: адже все це трапилось несподівано і ненавмисне, зовсім не так, як він задумав. У цьому він міг поклястися.
І тоді Джефсон, провівши великою сильною рукою по обличчю, ввічливо і холодно оглянув суд і присяжних, значуще стиснув свої тонкі губи і оголосив:
— Обвинувачення може допитувати свідка.
РОЗДІЛ XXV
Весь час, поки Клайда допитував оборонець, Мейсон почував себе, як невгамовний гончак, що рветься в погоню за зайцем, як хорт, що от зараз, останнім стрибком, наздожене свою здобич. Його кортіло, йому не терпілося розбити вщент ці свідчення, довести, що все це від початку до кінця просто сплетення брехні, як воно почасти й було насправді. І не встиг Джефсон кінчити, як він уже схопився і став перед Клайдом; а той, побачивши, що прокурор палко бажає знищити його, почував себе так, наче його зараз поб'ють.
— Гріфітс, у вас був у руках фотографічний апарат, коли вона встала в човні і ступила до вас?
— Так, сер.
— Вона спіткнулася і впала, і ви ненавмисне вдарили її апаратом?
— Так.
— Я вважаю, при вашій правдивості й чесності, ви, звичайно, пам'ятаєте, як у лісі на березі Біг-Бітерну ви казали мені, що у вас не було ніякого апарата?
— Так, сер, я це пам'ятаю…
— Звичайно, це була брехня?
— Так, сер.
— І ви казали тоді так само палко і переконано, як зараз — іншу брехню?
— Я не брешу. Я пояснив тут, чому я це сказав.
— Ви пояснили, чому ви це сказали! Ви пояснили, чому! Ви збрехали тоді і сподіваєтесь, що вам повірять тепер, — так, чи що?
Белнеп підвівся, готовий запротестувати, але Джефсон посадив його на місце.
— Все одно, я говорю правду.
— І вже, звичайно, ніщо на світі не могло б примусити вас збрехати тут знову — навіть і величезне бажання уникнути електричного стільця?
Клайд зблід і злегка здригнувся; почервонілі від утоми повіки його затремтіли.
— Ну, можливо, я і міг би збрехати, але, думаю, не під присягою.