— Як ви тут зізнавались, сидячи в човні посеред Біг-Бітерну, ви тримали в руках той самий фотографічний апарат, наявність якого ви колись заперечували?
— Так, сер.
— А міс Олден сиділа на кормі?
— Так, сер.
— Давайте сюди човен, Бертон! — звернувся Мейсон до Берлея.
З розпорядження Берлея, четверо його помічників зразу ж вийшли у двері позаду суддівського підвищення і незабаром повернулись, несучи човен, той самий, в якому каталися Клайд і Роберта, і опустили його на підлогу перед присяжними. Клайд, похолонувши, очманіло дивився на нього. Той самий човен! Розгубившсь, він кліпав очима і його проймав дрож; а публіка хвилювалась і гомоніла, напружено вдивляючись, — хвиля цікавості пройшла по всьому залу. І тут Мейсон, схопивши апарат і розмахуючи ним, вигукнув:
— От, зволите бачити, Гріфітс! Ось апарат, який нібито ніколи вам не належав. Увійдіть-но в човен, візьміть цей апарат і покажіть присяжним, де саме сиділи ви і де міс Олден. І покажіть точно, якщо можете, як саме і куди ви вдарили міс Олден і де та як приблизно вона впала.
— Протестую! — заявив Белнеп.
Між юристами зав’язалася тривала і втомлива суперечка; кінець кінцем суддя дозволив, — принаймні на деякий час, — продовжувати допит свідка таким способом. Під кінець Клайд заявив:
— У всякому разі я вдарив її ненавмисне.
На це Мейсон зауважив:
— Так, ми вже чули ваші свідчення про це.
Потім Клайд зійшов з свого місця і, вислухавши різні вказівки, ступив, нарешті, в човен і сів на середню лаву; троє чоловіків тримали човен у стані рівноваги.
— Тепер от що… Ньюком! Підіть сядьте в човен на те місце, де, як описує Гріфітс, сиділа міс Олден… і приберіть потрібної пози, — як він вам скаже.
— Слухаю, сер, — відповів Ньюком, підійшов до човна і сів на кормі.
А Клайд намагався перехопити погляд Джефсона, але даремно: йому довелося тепер сидіти майже спиною до оборонця.
— Тепер, Гріфітс, — провадив далі Мейсон, — покажіть містерові
Ньюкому, як міс Олден підвелась і ступила до вас. Поясніть, що він має робити.
І Клайд, зніяковілий від свідомості, що він немічний, брехливий і всім ненависний, знову підвівся і нервовими, незграбними рухами (все це було занадто нестерпно і моторошно) намагався показати Ньюкому, як Роберта підвелась і невірними кроками, майже поповзом, ступила до нього, потім спіткнулась і впала. Після цього, з апаратом у руці, він намагався згадати і якомога точніше показати, як він несвідомо змахнув рукою і вдарив Роберту… він не знає, не впевнений, куди саме влучив удар, може, в підборіддя або в щоку, але ж, звичайно, це вийшло ненавмисне і, як йому тоді здалося, зовсім не з такою силою, щоб поранити її. Тут Белнеп і Мейсон почали безперестанку сперечатись про те, наскільки дійсні такі показання, бо Клайд заявив, що не може виразно все пригадати. Але кінець кінцем Оберуолцер дозволив продовжувати, на тій підставі, що такого роду наочне свідчення приблизно покаже, чи легкий поштовх, чи сильний удар потрібний для того, щоб звалити людину, яка «слабо» або «нетвердо» тримається на ногах.
— Але, ради всього святого, як усі ці штуки, розіграні з мужчиною такої будови, як містер Ньюком, можуть довести, що сталося з дівчиною зросту і ваги міс Олден? — наполягав Белнеп.
— Гаразд, поставимо сюди дівчину зросту і ваги міс Олден!
Зразу ж викликали Зіллу Саундерс і поставили на місце Ньюкома. Але Белнеп все-таки наполягав:
— Ну і що ж? Умови зовсім інші. Цей човен не на воді. І нема таких двох людей, які однаково сприймали б випадкові удари або з однаковою силою чинили їм опір.
— То ви не вважаєте допустимим цей наочний експеримент? — ущипливо звернувся до нього Мейсон.
— О, будь ласка, продовжуйте, якщо ви бажаєте. Адже кожному ясно, що ваші експерименти нічого не доводять, — значуще відповів Белнеп.
Отже, Клайд, за вказівками Мейсона, мусив штовхнути Зіллу «приблизно так само сильно» (здавалось йому), як він ненавмисне штовхнув Роберту. І вона відсахнулась, але тільки злегка, і при цьому їй удалося схопитись за борти човна, тобто, врятуватись. Белнеп вважав, що його заперечення зведуть нанівець мейсонівський експеримент. Проте у присяжних створилось враження, що Клайд, свідомий своєї провини і обійнятий страхом смерті, напевно, постарався відтворити свої дії набагато легше і менш шкідливими, ніж вони, без сумніву, були насправді. Адже лікарі показали під присягою, якою могла бути сила цього удару, так само як і другого, по тім’ю? Адже і Бертон Берлей свідчив, що він побачив на фотографічному апараті волосся Роберти? А крик, що його чула та жінка? Як це зрозуміти?