— Гріфітс, — провадив далі Мейсон, дуже задоволений, що відплатив Джефсону за пробачення, якого йому довелося просити раніше в зв’язку з подією в Канзас-Сіті,— коли човен перекинувся після вашого ненавмисного удару і ви і міс Олден опинились у воді, на якій відстані ви були один від одного?
— Я, справді, тоді не помітив.
— Досить близько, так? Навряд чи набагато далі, ніж на відстані фута або двох — приблизно так, як ви стояли в човні?
— Не знаю… я не помітив… можливо, і так, сер.
— І не так близько, щоб схопити її і вдержати, якби ви цього бажали? Адже ви для того і схопилися, коли побачили, що вона падає, так?
— Так, я для того і схопився, — із зусиллям відповів Клайд, — але я був не так близько, щоб піддержати її. Я пам’ятаю, що зразу пішов під воду, а коли виринув, вона опинилась трохи далі від мене.
— На якій же відстані, точніше? Як звідси до цього кінця лави присяжних? Чи до того кінця? Чи вдвоє менше, чи як?
— Справді-бо, я зовсім не помітив. Приблизно так, як звідси до того кінця, мені здається, — збрехав Клайд, перебільшуючи відстань принаймні на вісім футів.
— Невже! — вигукнув Мейсон, удаючи, ніби він дуже здивований. — Оцей човен перекидається, ви обоє майже поруч падаєте у воду, а коли виринаєте на поверхню, ви вже майже за двадцять футів один від одного? Чи не здається вам, що цього разу ваша пам’ять трохи зрадила вас?
— Ну, так мені здалося, коли я виринув.
— Ну, гаразд, — а після того як човен перекинувся і ви обоє виринули на поверхню, де ви опинились відносно човна? Ось човен, — в якому місці залу ви повинні бути, — тобто яка відстань, я маю на думці?
— Але ж я сказав, що я цього зразу точно не помітив, коли виринув, — повторив Клайд, тривожно і непевно дивлячись на зал перед ним. Мейсон явно готував йому пастку. — Мені здається, приблизно на такій відстані, як звідси до бар’єра за вашим столом.
— Отже, футів тридцять — тридцять п’ять, — вичікувально і підступно підказав Мейсон.
— Так, сер. Мабуть, близько того. Я не зовсім певний.
— Отже, ви були он там, а човен тут, — а де в цей час була міс Олден?
І Клайд зрозумів, що у Мейсона на думці якийсь план, який грунтується на математичних або геометричних розрахунках, — з допомогою цього плану він має намір встановити провину Клайда. І Клайд враз насторожився і подивився в бік Джефсона. При цьому він не міг зміркувати, як йому помістити Роберту щонайдалі від себе. Він сказав, що вона не вміла плавати. Тоді чи не повинна вона була опинитись ближче до човна, ніж він? Так, безсумнівно! Безрозсудно, навмання він ухопився за думку, що найкраще сказати, ніби вона була приблизно на половині цієї відстані від човна, — напевно, не далі. Він так і сказав.
— Отже, вона була не більше ніж за п’ятнадцять футів і від вас, і від човна? — зразу підхопив Мейсон.
— Так, сер, мабуть. Начебто так.
Значить, ви хочете сказати, що не могли проплисти цю незначну відстань і потім допомогти їй продержатись на воді, поки вам не удалося б добратись до човна, що був усього на п’ятнадцять футів далі?
— Я ж казав, що був трохи приголомшений, коли виринув, а вона так сильно борсалась і кричала…
— Але ж тут був човен — не далі, ніж за тридцять п'ять футів, як ви самі сказали (щось дуже далеко віднесло його за такий короткий час, мушу я сказати!). Після того ви змогли пропливти п’ятсот футів до берега — і ви хочете сказати, що не могли допливти до цього човна і підштовхнути його до Роберти, щоб вона встигла врятуватись? Адже вона борсалася, намагаючись вдержатися на поверхні,— так?
— Так, сер. Але я спершу був зовсім приголомшений, — похмуро виправдувався Клайд, почуваючи на собі невідступні пильні погляди всіх присяжних і всіх глядачів, — і… і… (напружена підозріливість і недовір'я всього залу неймовірним тягарем придавили його, і він мало не втратив мужності; він плутав г заїкався)… і, напевне, я недо-сить швидко збагнув, що треба робити. Крім того, я боявся, що коли підпливу до неї ближче…
— Так, я знаю: інтелектуальний і моральний боягуз, — єхидно посміхнувся Мейсон. — До того ж дуже повільно міркуєте, коли вам вигідно зволікати, і дуже швидко — коли вам вигідно діяти швидко. Так, чи що?
— Ні, сер.
— Гаразд, якщо не так, скажіть-но мені от що, Гріфітс: чому, коли ви через кілька хвилин вибралися з води, у вас вистачило самовладання затриматись і сховати цей штатив, перш ніж іти в ліс, а коли треба було врятувати міс Олден, ви були так «приголомшені», що не могли і пальцем поворухнути? Як це ви зразу стали таким спокійним і розважливим, тільки-но ступили на берег? Що ви на це скажете?