РОЗДІЛ XXVI
Уся інша частина процесу пройшла в допиті одинадцяти свідків: чотирьох — з боку Мейсона і семи— від оборони. Серед свідків оборони виступав лікар А. К. Суорд з Ріобета, який випадково був на Біг-Бітерні в той день, коли тіло Роберти було доставлене на човнову станцію. Він посвідчив, що тоді оглянув тіло і що синці на обличчі, судячи з їх тодішнього вигляду, були схожі на сліди саме випадкового удару, в чому признався Клайд, — і, безперечно, міс Ол-ден потонула, будучи при пам’яті, а не оглушеною, як запевняє присяжних обвинувачуюча сторона. Вислухавши цей висновок, Мейсон узявся за професіональне минуле пана медика, — виявилося, що воно, на жаль, зовсім не таке поважне: лікар Суорд закінчив другорозряд-ну медичну школу в Оклахомі і відтоді практикував десь у провін-ціальному містечку. Слідом за ним вийшов свідок Семюел Ірслі, фермер з околиць Ган-Лодж, що завжди їздив по дорозі, якою тілд Роберти везли з Біг-Бітерну на станцію Ган-Лодж. Ні слова не кажучи про те, в чому обвинувачували Клайда, він з глибоким переконанням заявив, що дорога ця, як він помітив, проїжджаючи нею того ранку, коли перевозили тіло, була зовсім погана, вся у вибоїнах. Таким чином Белнеп, який провадив допит, дістав можливість відзначити, що стан дороги міг якоюсь мірою збільшити серйозність саден на обличчі та голові Роберти. Однак пізніше це свідчення було спростоване свідком з боку Мейсона, — це був не більш і не менш як кучер фірми «Брати Луц», який так само переконано присягався, що ніде на дорозі не бачив ніяких вибоїн. Потім Лігет та Уігем посвідчили, що, наскільки вони могли помітити й судити, Клайд під час виконання своїх службових обов’язків на фабриці Гріфітсів завжди був старанний, акуратний і ретельний. У діловому відношенні вони вважали його бездоганним. Далі ще кілька менш значних свідків показали, що, за їх спостереженнями, поведінка Клайда в товаристві завжди була дуже благопристойною, обережною і стриманою. Вони не помічали за ним нічого поганого. Але, на жаль, як швидко вияснив Мейсон під час перехресного допиту, вони ніколи не чули про Роберту Олден, про її нещастя або хоча б про те, що Клайд знайомий з нею.
Нарешті, після того як обидві сторони в міру своїх сил постаралися підкріпити та обгрунтувати чи спростувати безліч небезпечних і важких деталей, для Белнепа наспіла година сказати останнє слово на оборону Клайда. Він на це витратив цілий день: з надзвичайною ретельністю, в дусі своєї вступної промови, він знову підкреслив усі докази того, як наївно і простодушно, майже несвідомо, Клайд зав’язав спочатку знайомство з Робертою, що закінчилося для обох так трагічно. Розумова і моральна малодушність, повторив Белнеп, що зросла під впливом різних несприятливих умов дитячих і юнацьких років, разом з відкриттям нових щасливих можливостей, про які Клайд раніше не міг і мріяти, — от що згубно вплинуло на його «можливо, надто нестійку, почуттєву, непрактичну і мрійливу вдачу». Без сумніву, він нечесно повівся з міс Олден. Безперечно. Повівся нечесно. Але з другого боку, — і це з усією очевидністю стверджується тими признаннями, які він зробив, коли його допитував оборонець, — він, кінець кінцем, зовсім не був таким жорстоким негідником, яким хоче виставити його обвинувач перед високоповажними панами присяжними і публікою. Багато мужчин бували набагато жорстокіші в справах кохання, ніж могло навіть приснитися цьому юнакові, майже хлопчикові,— і, зрозуміло, аж ніяк не завжди їх за це вішали. Розв’язуючи ж з точки зору закону питання про те, чи справді цей хлопчик учинив злочин, в якому його обвинувачують, пани присяжні повинні бути дуже обережні: нехай благородне співчуття до нещасної дівчини, до страждань, яких вона зазнала внаслідок любовного зв’язку з цим юнаком, не впливатиме на панів присяжних і не примусить їх повірити і заявити в своєму рішенні, нібито цей юнак справді учинив злочин, зазначений в обвинуваль-
Ному акті. Чи знайдеться такий мужчина чи така женщина, які не бували часом жорстокі один до одного в справах кохання?
Далі, з допомогою тривалого і докладного аналізу Белнеп постарався довести, що проти Клайда є тільки побічні докази — жодна людина не бачила і не чула, як стався гаданий злочин, а тимчасом сам Клайд цілком вичерпно пояснив, яким чином він опинився в такому незвичайному становищі. Епізод з путівником, а також те, що Клайд забув довідатися про ціну човна на Біг-Бітерні, завбачливо закопав штатив і, нарешті, бувши у воді так близько від Роберти, не поплив їй на допомогу, — все це Белнеп відкинув убік: за його словами, це було або звичайнісінькою випадковістю, або забутливістю. Клайд не спробував врятувати Роберту тому, що був приголомшений, розгублений, зляканий і «проявив фатальну, але не злочинну нерішучість саме в той момент свого життя, коли мусив бути рішучим».