І от, після того як вона багато днів марно стукала то в одні, то в другі двері, довелося їй, згнітивши серце, звернутися до одного єврея, власника найбільшого в Утіці кінотеатру — справжнього вертепа. І він надав їй безплатно свій зал для виступу з промовою про обставини засудження Клайда. «Промова матері на оборону сина» — так сповіщали афіші, і при вхідній платі в двадцять п’ять центів це принесло їй двісті доларів. Хоч яка мала була ця сума, м-с Гріфітс у першу хвилину зраділа; їй уже здавалося, що всупереч недружелюбності ортодоксальних християн вона неодмінно збере гроші, необхідні для апеляції. Нехай на це потрібний буде час, але вона їх збере.
Проте дуже швидко виявилося, що є ще статті витрат, на які слід зважати: проїзд, її власне утримання в Утіці та інших містах, не кажучи вже про ті суми, які вона має надсилати в Денвер чоловікові — йому зовсім не було'на що жити, і до всього того він тяжко захворів від трагічних переживань, що випали на долю сім’ї, і листи Френка і Джулії звучали дедалі тривожніше. Мабуть, його стан був небезпечний, і боялися, що він уже зовсім не видужає. Допомога була необхідна.
Таким чином, крім особистих витрат, м-с Гріфітс доводилося знову і знову запозичати з цього єдиного джерела своїх прибутків. Це було жахливо, якщо враховувати становище Клайда, але хіба вона не повинна всіляко підтримувати свої сили в ім’я остаточної перемоги?! І чоловіка теж не можна було зовсім закинути заради Клайда.
Але хоч виступи її збирали дедалі менше і менше народу (через тиждень їй уже доводилося говорити перед яким-небудь десятком чоловік) і хоч вона ледве зводила кінці з кінцями в своєму особистому бюджеті, незважаючи на це, їй все ж удалося, сплативши всі витрати, відкласти тисячу сто доларів.
Саме в цей час, у найважчу для неї хвилину, вона одержала телеграму від Френка і Джулії, що коли вона хоче побачити Ейсу ще живим, то нехай поспішає додому. Йому дуже погано, і дні його, як видно, злічені. Не знаючи, що робити під натиском усіх цих нещасть, не наважуючись позбавити Клайда своїх відвідувань, іноді раз на тиждень, іноді двічі, якщо обставини дозволяли, — єдиної радості, яку вона могла йому зараз дати, вона кинулася по пораду до Белнепа і Джефсона.
Поважні адвокати, переконавшись, що добуті її працею тисяча сто доларів їм забезпечені, в пориві людяності порадили їй їхати до чоловіка. Становище Клайда тепер не таке вже погане, бо має минути не менше десяти місяців, чи навіть рік, поки апеляційна інстанція запросить необхідні матеріали і документи. І безперечно, до рішення мине ще рік. За цей час вона, мабуть, ще встигне забрати решту грошей на витрати, пов'язані з апеляцією. А якщо це нгавіть і не удасться — ну, все одно, нехай вона не турбується. М-р Белнеп і м-р Джефсон (що бачать, як вона замучилася і настраждалася) стоятимуть на варті інтересів її сина. Вони подадуть апеляційну ска)ргу, підготують матеріали для оборони і взагалі зроблять усе необхідне для того, щоб забезпечити своєчасний і неупереджений розгляд справи.
Таким чином, головний тягар упав з її душі, і, побувавши ще двічі у Клайда, якого вона запевнила, що повернеться дуже скоро, — як тільки Ейса видужає і можна буде знайти кошти на нову поїздку, — вона вирушила в Денвер, де відразу ж переконалася, що навіть з її приїздом про швидке видужання старого не може бути й мови.
А Клайд залишився коротати час, роздумуючи і намагаючись якось пристосуватися до існування в цьому духовному пеклі, що над ним, немовби над Дантовим пеклом, можна було написати: «Облиш надію кожен, хто ввійде сюди».
Ця безпросвітність. Цей тупий, але нестерпний утиск. Жах і відчай, що повсякчасно, невідривно охоплює всіх — сміливців і боягузів, тих, хто схильний до бравади і хто поринув у цілковиту байдужість (були навіть і такі), — всіх, хто змушений ще думати і чекати. Бо, через умови цієї жорстокості і тяжкої тюремної обстановки, він перебував у повсякчасних, якщо не фізичних, то психічних взаєминах з двадцятьма іншими засудженими різних темпераментів і національностей, і кожний з них, так само як і він, не устояв перед якою-небудь пристрастю чи слабкістю своєї вдачі або згубним збігом обставин. І заключним актом драми стало вбивство, що дало вихід надмірному напруженню душевних і фізичних сил; а потім, переживши спіймання та арешт і пройшовши через жахливі етапи безуспішних спроб юридичного і морального самозахисту, — що так добре знайомі і Клайдові,— всі вони опинились тут, замкнені, замуровані в одній з двадцяти двох залізних кліток, сподіваючись — чого? О, вони добре знали — чого, добре знав і він. Які страшні напади шаленства, відчаю, молитовного екстазу доводилося тут чути і спостерігати! А іноді — лайка, брутальні і непристойні жарти, довгі розповіді на повний голос, похітливий сміх чи зітхання і стогін у ті пізні години, коли повинен був настати відпочинок для тіла і для стомленої душі.