Зразу ж після сніданку ті, хто не потрапляв у першу чергу на прогулянку, бралися звичайно до шашок чи карт. Це не означає, що гравці виходили з своїх камер і сідали вдвох за одну дошку чи здавали партнерам карти з однієї колоди: ні, просто тюремник давав кожному любителеві шашок дошку, але без фігур. У них не було потреби. Один з гравців оголошував перший хід: f2—e1. Усі горизонтальні ряди кліток позначалися цифрами, а вертикальні — буквами. Ходи відзначалися олівцем.
Другий гравець, відмітивши на своїй дошці хід противника і вивчивши, як він відбився на його становищі, в свою чергу оголошував: е7—f5. Якщо траплялися охочі взяти участь у грі на боці того чи іншого з гравців, кожному теж приносили дошку та олівець. І тоді можна було почути голос, скажемо, «Коротуна» Брістола, зацікавленого в перемозі «Голландця» Суїгхорта, який сидів через три камери від нього:
— Не раджу, Голландець. Почекай хвилинку, тут можна краще піти.
І гра тривала під крики, насмішки, регіт, суперечки з приводу кожного промаху чи успіху. Так само грали і в карти. Тут теж кожний партнер залишався замкненим у себе в камері, проте інтерес до гри від цього не зменшувався.
Та Клайд не любив карт і не мав задоволення від брутальних балачок, що тривали годинами. Крім Ніколсона, всі навколо вправлялися в непристойних і навіть образливих висловах, які різали його вуха. До Ніколсона його вабило. Через якийсь час йому стало здаватися, що близькість адвоката, дружні розмови з ним під час прогулянки, коли вони потрапляли в одну групу, допоможуть йому стерпіти все це. Ніколсон був найінтелігентнішим, найпристойнішим з усіх в’язнів тюрми. Всі інші дуже відрізнялися від нього: вони або похмуро мовчали, або, — що бувало частіше, — говорили один з одним, але їхні розмови здавалися Клайдові надто похмурими, грубими чи незрозумілими.
Минав другий тиждень його перебування в тюрмі, і завдяки Ніколсону він уже став почувати себе трохи твердіше, але ось настав день, призначений для страти Паскуале Кутроне, італійця з Брукліна, який убив рідного брата за те, що той намагався звести його дружину. Він був ув'язнений в одній з камер біля схрещення коридорів, і Клайд чув, що від страху його розум трохи помутився. В усякому разі, його ніколи не виводили на прогулянку разом з іншими. Але Клайд добере запам’ятав його обличчя, яке бачив, проходячи мимо, — жахливе, схудле обличчя, немовби розрізане натроє двома глибокими борознами — тюремними зморшками горя, — що проходили від очей до куточків рота.
Як і того вечора, коли Клайда було доставлено в тюрму, Паскуале враз почав молитися і молився, невгаваючи, день і ніч. Потім виявилося: його попередили, що він має померти на наступному тижні. Після цього він і почав повзати по камері рачки, цілувати підлогу і лизати ноги Христові на невеликому бронзовому розп’ятті. Кілька разів його відвідували брат і сестра, які недавно приїхали з Італії, і для побачення з ними його виводили в стару Оселю смерті. Але навколо шепотілися, що потьмарений розум Паскуале вже не може сприйняти ніякої родинної розради.
Цілий день і цілу ніч, крім цих годин побачення, він повзав уперед і назад і бурмотів молитви, і ті з ув’язнених, хто не міг заснути і читав, щоб згаяти час, повинні були безперестанку слухати його бурмотіння і постукування чоток, на яких він відлічував незчисленні «Отче наш» та «Ave Maria».
І так без кінця, без кінця-краю, хоч часом і лунав звідкілясь жалібний голос: «О господи, хоч би він поспав трохи!» І знову глухий стукіт земного поклону — і знову молитва, і так аж до передодня страти, коли Паскуале перевели в стару Оселю смерті, де, як Клайд довідався пізніше, відбувалися останні прощання, якщо було з ким прощатися. Крім того, засудженому надавалося кілька годин спокою і самотини, щоб він міг приготувати свою душу до побачення з творцем.
Але страхітливий стан заволодів цієї ночі усіма мешканцями останньої Оселі. Майже ніхто не доторкнувся до вечері, про що доводили віднесені підноси. В камерах панувала тиша, дехто молився напівголосно, знаючи, що і йому в недалекому майбутньому судилося те саме. Потім з одним італійцем, засудженим за вбивство сторожа в банку, стався нервовий припадок: він почав волати, поламав свій стілець і стіл об прутки грат, на клапті подер простирало на ліжку і навіть намагався задушити себе, але його зв’язали і понесли в інше відділення тюрми, де лікар мав установити його осудність.