Так, подумав він, але ж є ще Еста, яка сидить у цій жахливій кімнатці й чекає нещасного кінця свого єдиного романа. Як вона справиться з усіма витратами, мимоволі питався він у себе, хоч і боявся бути втягненим у грошові труднощі Ести і всієї сім’ї. Батько нездатний допомогти матері в грошових справах, та ніколи й ке допомагав. А що коли це нелегке завдання спробують покласти на нього, Клайда? Як він виплутається? І чому батько постійно морочиться з цією торгівлею годинниками й килимками і проповідує на вулицях? Чому батьки не відмовляться принаймні від цієї витівки з місією?
Але він знаїв, що сім’я не виплутається без його допомоги. Це ствердилося наприкінці другого тижня його угоди з Гортензією. Він якраз одягався в себе в кімнаті, і в його кишені лежало п’ятдесят доларів, які він хотів передати Гортензії наступної неділі; в цю хвилину до нього заглянула мати.
— Мені треба поговорити з тобою, Клайд, перш ніж ти підеш, — сказала вона.
Він помітив, що вона дуже занепокоєна. Правда, останніми днями він відчував, що в неї якісь серйозні прикрості. Проте одночасно він говорив собі, що в нього зараз надто багато зобов’язань і він не має чим допомогти матері. Допомогти їй, — значить, втратити Гортензію. Він не міг піти на це!
Але які розумні виправдання міг він навести, відмовляючи матері в невеликій допомозі, тим більше, що він так добре одягнений і так систематично зникає вечорами з дому? Він весь час посилається на невідкладну роботу в готелі, але, певно, мати не дуже вірить у це. Щоправда, він два місяці тому зобов’язався платити протягом дев’яти тижнів по десять доларів щотижня замість п’яти і платить. Але це, мабуть, тільки довело матері, що в нього є зайві гроші, хоч він і намагався пояснити їй тоді, яка це важка для нього витрата. А тепер він і хотів би піти назустріч матері, але не міг, — перешкоджало нездоланне прагнення до Гортензії.
Трохи згодом Клайд вийшов до вітальні, і мати, як звичайно в таких випадках, повела його до одного з ослонів у приміщенні місії, холодному й похмурому в ті дні.
— Я не думала, що мені доведеться говорити з тобою про це, Клайд, але в мене немає іншого виходу. Мені нема на кого більше покластися, а ти тепер дорослий чоловік. Тільки ти повинен пообіцяти, що нікому нічого не скажеш — ні Френку, ні Джулії, ні батькові. Я не хочу, щоб вони знали. Еста повернулась до Канзас-Сіті, вона в дуже скрутному становищі, і я просто не знаю, як з нею бути. У мене так мало грошей, а батько мені вже майже не помічник.
Вона втомлено й заклопотано провела рукою по чолу, і Клайд уже знав, що буде після цього.
Спочатку він хотів удати, що й досі не знає про повернення Ести. Але тепер, вислухавши признання матері і знаючи, що коли вона хоче казати неправду й далі, треба виявити здивування, він все-таки раптом сказав:
— Я знаю.
— Знаєш? — здивовано перепитала мати.
— Так, знаю, — повторив Клайд. — Я бачив, як ти одного раз^ вранці зайшла до будинку на Бодрі-стріт, — я випадково йшов там, — пояснив він досить спокійно. — А потім я побачив Есту; вона виглянула з вікна. І коли ти пішла, я зайшов до неї.
— Коли ж це було? — спитала вона тільки для того, щоб виграти час.
— Місяців з півтора тому, якщо не помиляюсь. Я потім ще двічі заходив до неї. Але Еста не хотіла, щоб я розповідав про це.
— Отже ти знаєш, в чому її нещастя? — спитала м-с Гріфітс.
— Так, — відповів Клайд.
— Що має бути, того не обминеш, — сказала вона покірливо. — Ти нічого не казав Френку і Джулії?
— Ні,— заспокоїв її Клайд, думаючи про те, як невдало закінчилася спроба матері приховати все це.
Вона, як і батько, зовсім не вміла брехати. Клайд вважав, що сам він набагато хитріший за них обох.
— Ти й не кажи їм, — суворо попередила мати. — їм, по-моєму, зовсім не слід про це знати. І без того погано, — додала вона, і рот їй викривила гірка гримаса.