В цей час з’явився офіціант з підносом і розставив на трьох зсунутих разом столиках коктейлі, фруктову воду і сендвічі. Всі перестали танцювати і пішли до столів, — всі, крім Спарсера і Гортензії. Клайд враз помітив це. Безсердечна кокетка! Вона зовсім і не думає про нього! І це після того, як ще так недавно вона намагалась переконати його в протилежному і примусила допомогти їй з цим жакетом. То нехай іде під три чорти. Він їй покаже! А він ото дбав, щоб прислужитись їй… Та всьому є межа.
Нарешті, побачивши, що всі вже зійшлися довкола столів, присунутих до каміна, Спарсер і Гортензія теж перестали танцювати і приєднались до компанії. Клайд, блідий і похмурий, стояв осторонь, удаючи, нібито йому байдуже до них. Лора, яка давно вже помітила його лють і догадалася, в чому річ, залишила його, підійшла до Тіни Когель і розповіла, чому Клайд такий злий. Тоді й Гортензія помітила, нарешті, похмурий вигляд Клайда і підійшла до нього, все ще наслідуючи «ведмежу» ходу з танцю.
— От весело, правда ж? — почала вона. — Страшенно люблю танцювати під музику.
— Ну, вам, звичайно, весело, — відповів Клайд, якого мучила заздрість і досада.
— А в чому річ? — спитала вона стиха і майже ображено, прикидаючись, ніби не розуміє, хоч прекрасно знала, чому він сердиться. — Невже ви шаленієте тому, що я танцювала з Спарсером? Безглуздя! Чому ви не підійшли раніше і не запросили мене? Не могла ж я відмовити йому, коли вже він був поруч!
— Ну, звичайно, не могли, — відповів Клайд в’їдливо, але також притишеним голосом: він, як і Гортензія, не хотів, щоб інші чули їх розмову. — А нащо ви притискалися до нього й дивились йому в очі? — Він шаленів. — Не заперечуйте, я все бачив.
Гортензія здивовано подивилась на нього, не тільки тому, що була вражена його різкістю, але й через те, що він уперше заговорив з нею так. Видимо, він став над міру певний себе. Вона була занадто мила з ним. Але зараз не час показувати йому, що він зовсім не так цікавить її, як вона запевняла, — адже вона хотіла одержати жакет, і вони вже умовились про це.
— Ну, знаєте, це нестерпно, — сказала вона роздратовано. Більш за все її сердило, що він казав правду. — Ви ще й бурчати почали. Хіба я винна, що ви надумали ревнувати! Я тільки потанцювала з ним трошки. Я не знала, що ви будете казитися.
Вона вже збиралася відійти, але знову подумала про їх домовлення; треба якось задобрити Клайда, інакше діло не вигорить. Вона потягла його за лацкан піджака, щоб одвести далі, бо друзі вже дивилися на них і прислухалися.
— Ну, зрозумійте ж. Не треба так поводитися. Я нічого поганого не зробила. Слово честі… Тепер усі так танцюють, і це не має ніякого значення. Хіба ви не хочете, щоб я була мила з вами? Пам’ятаєте, що я вам говорила?
І вона подивилась йому прямо в очі розраховано-ніжно і багатообіцяюче, наче він був тут єдиний, хто справді подобався їй. І свідомо, з цілком певним наміром, вона зробила свою звичайну гримаску, трохи розтуливши рот і злегка випнувши губи, немов хотіла поцілувати його. Ця гримаска доводила Клайда до божевілля.
— Ну, гаразд, — сказав він, дивлячись на неї покірливо і бла-гально. — Мабуть, я дурний. Але ж я все бачив. Ви ж знаєте, Гортензія, я божеволію, я просто не тямлю себе! І нічого не можу зробити. Часом мені хочеться позбутися цього. Не бути таким дурнем.
Він сумно подивився на неї. А вона, ясно уявляючи собі, яка велика її влада над Клайдом і як легко крутити ним, сказала:
— Ну… не треба, не треба так, будьте слухняним хлопчиком, — я вас поцілую, коли на нас не будуть дивитися.
І все-таки вона відчувала на собі погляд Спарсера і усвідомлювала, що його вабить до неї і що він подобається їй більше за всіх, з ким вона зустрічалася останнім часом.
РОЗДІЛ XVIII
Та веселість досягла найвищої точки, коли Хегланд знову нагадав про річку і про зв’язані з нею можливості,— на цей час вони вже досхочу натанцювались і чимало випили. Виглянувши в вікно, він раптом вигукнув:
— Що ж це таке? Чому лід лишається поза нашою увагою? Дивіться, який шикарний лід! Пішли ковзатися!
І вони всі гуртом вийшли на свіже повітря. Ретерер схопив за руку Тіну Когель, і вони побігли; за ними Спарсер і Люсіль Ніколас (вони щойно танцювали разом), Хігбі з Лорою Сайп, якою він вирішив зайнятися, щоб не бути весь час з однією, і Клайд з Гортензією. Тільки-но компанія опинилась на льоду, на вузькій смужці, покрученій серед безлистих гайків і де-не-де геть зовсім очищеної вітром від снігу, як вони всі стали подібні до юних сатирів і німф далекої давнини. Вони бігали туди й сюди, перечіплялись і ковзалися; Хігбі, Люсіль і Майда враз упали, але вмить, регочучи, схопилися на ноги.