Гортензія спочатку обережно дріботіла, спираючись на Клайдову руку, але незабаром почала бігати і ковзатися на льоду, наче на коньках, вищала, вдаючи перелякану. І тепер не тільки Спарсер, а й Хігбі, невважаючи на Клайда, почали упадати біля неї. Вони ковзалися на льоду поруч неї, наздоганяли її, удавали, що підставляють їй ногу, і підхоплювали її, коли вона падала. Потім Спарсер схопив Гортензію за руку і, не звертаючи уваги на інших, нібито всупереч її бажанню, потягнув за собою вгору по струмку, до повороту, за яким вони й зникли. Вирішивши не виявляти більше підозрілості і ревнощів, Клайд залишився позаду. Але в думках він побоювався, що Спарсер може скористатися з нагоди і призначити Гортензії побачення, навіть поцілувати її. Вона цілком здатна дозволити йому це, хоч би й прикидаючись, що все це проти її бажання. Боляче!
Клайд мимоволі піддався почуттю невідступної тривоги. Він відчував своє безсилля, йому захотілось бачити їх. Але тут Хегланд, тримаючи за руку Люсіль Ніколас, почав скликати всіх стати ланцюжком; Клайд теж узяв Люсіль за руку і простягнув другу Майді Аксельрод, а та в свою чергу простягнула руку Ретереру. Хігбі і
Лора Сайп уже готові були стати в кінці ланцюжка, коли з’явилися Спарсер і Гортензія, ковзаючись по льоду і тримаючись за руки. Вони стали останніми. Тоді Хегланд швидко побіг, тягнучи за собою всіх інших; він повертав, кидався то туди, то сюди, поки всі, хто був позаду Майди, не попадали на лід. І Клайд помітив, що Гортензія і Спарсер, падаючи, ковзали і сунули вперед, підштовхуючи одне одного до берега, поки не наткнулись по дорозі на купу снігу, сухого листя й гілля. Спідниці Гортензії закотилися, відкриваючи коліна. Але замість того щоб зніяковіти, як того чекав і хотів Клайд, вона сиділа так кілька секунд, анітрохи не соромлячись, і навіть весело сміялась, а Спарсер був поруч і все ще тримав її за руку. Лора Сайп упала так, що збила з ніг Хігбі, і він повалився на неї, і вони теж продовжували лежати, заходячись реготом, у дуже двозначний позі, як промайнуло в думці у Клайда. Він помітив, що у Лори сукня теж задралася вище колін. Спарсер, який устиг уже підвестись і сісти, показував на її гарні ноги і голосно реготав, вишкіряючи майже всі зуби. Довкола лунав вереск і вибухи сміху. і
«Казна-що! — обурювався Клайд. — І якого біса він увесь час крутиться біля неї? Повинен був сам привезти собі дівчину, коли хотів розважатись. Яке вони мають право ходити туди, де їх ніхто не бачить? І вона гадає, я повірю, ніби це нічого не значить. Вона ніколи не сміялась так весело зі мною, як з ним. За кого вона мене вважає? Думає, що можна мене водити за ніс?» Він сердито нахмурився, але тут знову построились ланцюжком. Люсіль Ніколас усе ще тримала його за руку. Спарсер і Гортензія знову опинилися в хвості. Але Хегланд, не знаючи про настрій Клайда і цілком зайнятий грою, закричав: «Нехай тепер хтось інший іде на кінець!» Ретерер і Майда Аксельрод, Клайд і Люсіль Ніколас слухняно пересунулися на кінець ланцюжка, а Хігбі з Лорою Сайп і Гортензія із Спарсером стали першими. Гортензія не випускала руки Спарсера. Але тепер вона стояла поруч Клайда (він був праворуч від неї) і взяла його за руку, а Спарсер, стоячи ліворуч від неї, міцно стискав другу руку і Клайд від цього скаженів. Чому він не займається Лорою Сайп? Адже її запросили заради нього! А Гортензія його заохочує!
Клайд тепер зовсім засмутився і був такий ображений та' роздратований, що насилу зміг б^оати участь у грі. Йому хотілося кинути все й почати сварку з Спарсером. Але Хегланд, швидкий і нетерплячий, потягнув за собою весь ланцюжок, перш ніж Клайд устиг навіть подумати про це.
І хоч як вік намагався зберегти рівновагу, все-таки він, Люсіль, Ретерер і Майда Аксельрод відірвались від ланцюжка і, як дзига, завертілися на льоду. В критичний момент Гортензія випустила руку Клайда, явно воліючи триматися за Спарсера. Всі, що попадали клубком, котились футів сорок по гладкому зеленуватому льоду, поки не докотились до засипаного снігом берега. Люсіль Ніколас лежала в Клайда на колінах, обличчям униз, у такій зручній для шмагання позі, що він не міг не розсміятись. А Майда Аксельрод упала на спину поруч Ретерера, високо піднявши ноги. «Навмисне», подумав Клайд. Він вважав, що вона надто груба і нахабна. І тут, звичайно, почався захоплений вереск, вигуки, регіт — такий голосний, що, певно, було чути за півмилі.