Вона говорила не вмовкаючи і крутилася то біля каміна, де палав вогонь, то коло вікон, що виходили на лужок перед будинком, за яким простягалася Уікігі авеню, — там у зимових сутінках уже засвічувалися ліхтарі. Мати не могла вставити ані слова, поки Белла не вичерпала потоку свого красномовства; тоді вона сказала:
— Справді? Ось як! Ну, а як же Ентоні, і Ніколсони, і Тей-лори? Я щось не чула, щоб вони збиралися залишити Грінвуд.
— Ну, звичайно, ні Ентоні, ні Тейлори не переїжджають. Хіба вони можуть рушити з місця? Вони надто старомодні. Не такі це люди, щоб переїхати куди-небудь. Ніхто й не сподівався від них цього. Але все одно, Грінвуд не Дванадцяте озеро, ти сама знаєш. І всі, хто має хоч яке-небудь значення в товаристві, напевно, переселяться на Дванадцяте. Сондра каже, що Кренстони переїжджають у наступному році. А тоді, звичайно, Гаррієти теж переїдуть.
— І Кренстони, і Фінчлі, і Гаррієти, і Сондра! — вигукнула мати Белли, напівсміючись, напівсердито, — я тільки й чую всі ці дні про Кренстонів, про тебе, про Бертіну і про Сондру.
Кренстони і Фінчлі, вискочки, що недавно збагатіли, хоч і мали деякий успіх у лікурзькому вищому колі, але в той же час, більше ніж хтось інший, завжди були предметом найнедоброзичливіших пересудів. Це вони перевели сюди з Олбені «Кренстонівську компанію плетених виробів», а з Буффало — «Електричні пилососи Фінчлі» і збудували величезні фабрики на південному березі ріки Мо-гаук, гігантські особняки на Уікігі авеню і літні котеджі в Грінвуді, миль за двадцять на північний захід від Лікурга. Вони жили на широку ногу, надто напоказ, і це не подобалося багатим аборигенам Лікурга. Ці вискочки одягалися за останньою модою, заводили всілякі новини в автомобільний спорт і в розваги, і з ними нелегко було змагатися тим, хто дотепер, володіючи меншими достатками, вважав своє становище і свій спосіб життя досить тривкими й приємними і не бажав кращого. Словом, Кренстони і Фінчлі аж надто задавали тон і були над міру наполегливі, а через це стали більмой на оці для решти лікурзького «світу».
— Скільки разів я тобі казала, Белла, що мені не подобається твоя дружба з Бертіною і з цією Леттою Гаррієт та її братом. Вони надто зухвалі, завжди метушаться, надто багато розмовляють і надто люблять виставлятися напоказ. І твій батько ставиться до них так само, як і я. А Сондра Фінчлі надаремно вважає, що можна приятелювати одразу з усіма. Якщо вона не перестане приятелювати з Бертіною, тобі доведеться розлучитися з нею. І потім я не певна, що батько дозволить тобі поїхати куди-небудь без старших. Ти ще не зовсім доросла, а відносно дачі Фінчлі на Дванадцятому озері, то або ми поїдемо туди всі разом, або ніхто з нас не поїде.
М-с Гріфітс були більше до серця спосіб життя і манери родин, що здавна живуть у Лікурзі, хоч і не таких багатих, як усі ці недавні пришельці, і тепер вона докірливо дивилася на дочку.
Проте Белла анітрохи не була збентежена або роздратована цими зауваженнями. Вона знала матір, знала, що та страшенно любить її, пишається її красою і дуже задоволена з її успіхів у товаристві, так само як і батько: він вважав Беллу довершеністю і ніколи не міг устояти перед її посмішкою, що вона частенько використовувала.
— Не зовсім доросла, не зовсім доросла, — задьористо повторила Белла.— Ще чого! У липні мені буде вісімнадцять. Хотіла б я знати, коли ви з татом визнаєте, нарешті, що я досить доросла і не потребую няньок? Доки ви мене не будете пускати саму? Невже, якщо ви їдете куди-небудь, мені треба неодмінно їхати з вами, а якщо я захочу поїхати кудись, так і ви повинні їхати зі мною!
— Белла! — з пересторогою гукнула мати. Настала коротка мовчанка; Белла нетерпляче чекала; потім м-с Гріфітс додала — Ну, а що ж нам, по-твоєму, робити? От коли тобі мине двадцять один або двадцять два роки, — якщо ти до того часу ще не вийдеш заміж, — тоді ми подумаємо, як відпускати тебе саму. А поки що про це й говорити нема чого.
У цю хвилину Белла підняла свою гарненьку голівку і прислухалась: унизу грюкнули двері, і на сходах почулися кроки Гілберга Гріфітса, єдиного сина в сім'ї лікурзьких Гріфітсів, — обличчям і складом (але не манерами й характером) він був дуже подібний до Клайда, свого двоюрідного брата, що живе на Заході.