Він відразу ж побачив, що це — установа вищого розряду, ніж «Великий Північний» і навіть «Грін-Девідсон», призначена для людей з великим достатком і видатним суспільним становищем; тут він знову дістав можливість близько спостерігати той спосіб життя, який, на біду Клайдову, зачіпав в його душі почуття марнославства і підстьобував його прагнення висунутися. В цей клуб завжди з’їзж-джалися люди, яких він раніше ніколи не зустрічав, — як видно, визначні у всіх відношеннях представники добірного кола людей; Клайдові здавалося, що тут збирається все найкраще не тільки з усіх кінців його рідної країни, але з усіх країн, з усіх континентів. Тут бували американські політичні діячі з півночі і півдня, з сходу і заходу, видатні політики та ділки, а також учені, хірурги, славетні лікарі, генерали, літератори і громадські діячі не тільки Америки, а й усього світу.
І ще одне вразило Клайда: з цікавістю і навіть побожним здивуванням він побачив, що в тутешній атмосфері немає й сліду тієї еротики, якою завжди відзначалося життя в «Грін-Девідсон», а зовсім недавно — у «Великому Північному». І справді, наскільки він міг пригадати, елемент сексуальності відчувався в усьому, був основою майже чи не всього, що йому доводилося бачити в готелях. Тут не було нічого схожого. Жінок взагалі не допускали в клуб. Усі ці видатні особи приїжджали і виїжджали, як правило, одиноко, без усякого галасу, енергійні і стримані, що характерно для людей, які досягли виняткового успіху. Звичайно вони обідали поодинці, неголосно розмовляли, сходячись по двоє, по троє, читали свої газети і книги або роз’їжджали по місту на швидкохідних машинах і, здавалося, не знали, що таке пристрасть; у всякому разі на них, мабуть, не впливало це почуття, — воно, як дотепер уявляв собі незрілий розум Клайда, всім керує і все розбурхує в житті менш визначних людей, — таких, як він сам.
Певно, досягнути видатного становища і зберегти його в цьому чудовому світі можна тільки, якщо будеш байдужий до жінок, звільнишся від ганебного потягу до них. Отже, думав Клайд, у присутності таких людей і в них на очах треба поводитися так, наче тобі й на думку не спадає те, що насправді іноді виводить тебе з усякої рівноваги.
І, попрацювавши тут недовгий час, під впливом цієї установи і різних її відвідувачів, Клайд став справжнім джентльменом на вигляд. У стінах клубу він почував себе зовсім іншою людиною: більш стриманим і практичним, не таким романтиком. Він був певний, що тепер йому треба знову спробувати свої сили: наслідуючи цих людей тверезого розуму, і тільки їх, він одного чудового дня досягне успіху, — може, не запаморочливого, але в усякому разі значно більшого, ніж до цього часу. Хто знає? Якщо він завзято працюватиме, заводитиме тільки путні знайомства і поводитиметься дуже обережно, можливо, хто-небудь з цих видатних людей — відвідувачів клубу — зацікавиться ним, запропонує йому де-кебудь яке-небудь значне місце і допоможе піднестися до рівня того товариства, доступ у яке був досі закритий для нього.
Треба сказати правду: Клайд за своїм характером навряд чи здатний стати цілком дорослою людиною. Йому невистачало ясності мислення і внутрішньої цілеспрямованості — якостей, які властиві більшості людей і дозволяють їм серед усіх шляхів і можливостей в житті обрати для себе найпідхожішу.
РОЗДІЛ IV
Проте сам Клайд пояснював усі свої життєві невдачі тим, що йому невистачає освіти. Коли він був хлопчиком, безперервні переїзди сім’ї з міста до міста заважали йому вчитися, набути достатню суму практичних знань у якійсь галузі, щоб він теж міг стати членом вищого товариства, до якого належали всі ці люди — відвідувачі клубу «Юніон Ліг». А тимчасом він усією душею прагнув бути серед них. Ці джентльмени жили в чудових будинках, зупинялися в розкішних готелях, і люди, подібні до Скуайрса або тутешнього начальника розсильних, служили їм і дбали про їхні вигоди. А він, Клайд, усього тільки розсильний. І йому вже двадцять перший рік! Іноді це дуже засмучувало його. Він весь час мріяв знайти якусь іншу роботу, на якій він міг би висунутися і зробити кар'єру. Не залишатися ж йому все життя розсильним! — думка про таку можливість інколи чимало лякала його.
Дійшовши до такого висновку, він почав міркувати, як би йому забезпечити своє майбутнє, і в цей час у Чікаго приїхав його дядько Семюел Гріфітс. У нього були тут зв’язки і знайомства, йому люб’язно запропонували картку в клуб, і він оселився тут і протягом кількох днів зустрічався з багатьма людьми, що приходили поговорити з ним, або роз’їжджав по місту, зайнятий переговорами з різними людьми і фірмами, які він вважав за потрібне відвідати.