Він простягнув руку і натиснув кнопку дзвінка. Увійшла дуже сувора і стримана на вигляд дівчина в зеленому бавовняному халаті.
— Попросіть містера Уігема.
Вона зникла, і зразу ж до кабінету ввійшов чоловік років сорока, середнього зросту, досить огрядний, але нервовий і немовби чимось дуже стурбований. У нього був вигляд людини пригніченої і неодвертої, і він допитливо, підозріло озирався, наче намагаючись зрозуміти, звідки загрожує нова неприємність. Він не підводив голови і, здавалося, волів не дивитися на співрозмовника.
— Уігем, — владно заговорив Гріфітс-молодший, — це Клайд Гріфітс, наш родич. Пригадуєте, я говорив вам про нього.
— Так, сер.
— Так от, його треба влаштувати на перший час у декатирувальний цех. Ви покажете йому, що він повинен робити. А потім нехай місіс Брейлі вкаже йому, де він може дістати собі кімнату. (Все це було вирішено і сказано Уігемові вже тиждень тому, але тепер Гілберт говорив так, ніби він сам тільки що вирішив це.) І нехай табельник внесе його ім’я в списки. Він починає працювати із завтрашнього ранку. Зрозуміло?
— Так, сер. — Уігем шанобливо вклонився. — Це все?
— Так, усе, — поважно закінчив Гілберт. — Ви підете разом з Уігемом, містер Гріфітс; він вам усе пояснить.
Уігем повернувся до Клайда.
— Прошу, ходімте зі мною, містер Гріфітс, — сказав він дуже шанобливо, незважаючи на те, що двоюрідний брат явно дивився на Клайда зверху вниз; Клайд відзначив це про себе, виходячи з кабінету слідом за Уігемом.
Гілберт одразу повернувся до своїх паперів, але при цьому похитав головою. Він вирішив, що в розумовому відношенні Клайд, напевно, анітрохи не вищий за першого-ліпшого розсильного у великому готелі. Інакше навіщо б він прибув сюди? «Хотів би я знати, на яку роботу він розраховує,— думав Гілберт, — чого він має намір досягти?»
А Клайд, ідучи за Уігемом, розмірковував про те, яку чудову посаду займає м-р Гілберт Гріфітс. Уже напевно він приходить і виходить, коли йому заманеться, — з'являється до контори пізно, залишає її рано, живе десь у цьому цікавому місті, звичайно, в чудовому будинку, разом з своїми батьками і сестрами. А от він, двоюрідний брат Гілберта, племінник цього багатія Семюела Гріфітса, іде тепер на найпринизливішу роботу, яка тільки є на величезній фабриці.
А проте, вийшовши з кабінету і опинившись поза полем зору м-ра Гілберта Гріфітса, Клайд зразу відірвався від цих думок, вражений видовищем і гомоном велетенського підприємства. На цьому ж поверсі, за просторою конторою, через яку він проходив до Гілберта, містилося інше, ще більше приміщення, заставлене рядами полиць; поміж рядами залишалися тільки вузькі, не ширші п'яти футів, проходи; полиці були заставлені невеликими картонними коробками з комірцями різних розмірів, і то поповнювалися новими коробками (їх підвозили хлопчики з складу на широких дерев'яних візках), то знову швидко спорожнювалися конторниками, які, штовхаючи поперед себе маленькі візки, виконували замовлення, весь час звіряючись з дублікатами накладних.
— Ви, мабуть, ніколи не працювали на фабриці комірців, містер Гріфітс? — запитав м-р Уігем, який трохи пожвавішав, вийшовши з поля зору Гілберта.
Клайд знову відзначив, що його величають «містером».
— Ні,— швидко відповів він, — мені ніколи не доводилося працювати в такому місці.
— Хочете поступово вивчити все виробництво, треба думати? — продовжував Уігем.
Він швидко йшов довгим проходом, але Клайд помітив, що його хитрий погляд шмигає в усіх напрямках.
— Так, я хотів би вивчити цю справу, — відповів Клайд.
— Ну, це не так легко, як здається, хоч часто кажуть, що тут вчитися нема чому.
Містер Уігем відчинив ще одні двері, перетнув похмурий вестибюль і увійшов у Нове приміщення, так само уставлене полицями, на яких височіли купи білої тканини.
— Зверніть увагу на це приміщення, якщо ви починаєте працювати в декатирувальній, — порадив Клайдові Уігем. — Тут зберігається матеріал, з якого викроюються комірці і підкладка до них. Ці куски звуться штуками. Звідси ми їх відправляємо в підвальне приміщення і насамперед декатируємо матерію. Якщо кроїти комірці з полотна або бавовняної тканини в тому вигляді, як вона до нас надходить, вони потім збіжаться під час прання. Через це ми до кроєння вимочуємо тканину і потім сушимо її. А втім, ви самі побачите.