І Діллард поводив себе з Клайдом, як справжній підлесник, хоч посідав краще становище, ніж Клайд, і заробляв більше: двадцять два долари на тиждень.
— Ви, мабуть, будете проводити щонайбільше часу з своїми родичами та друзями? — сказав між іншим Діллард під час їхньої першої спільної прогулянки.
Він намагався витягнути з Клайда якнайбільше відомостей про нього, але той відмовчувався, тоді як Діллард встиг уже приточити до розмови деякі чимало прикрашені подробиці власної біографії. В його батька тепер мануфактурний магазин. Сам він приїхав сюди, щоб вивчити нововведення в цій справі. Його дядько служить тут у «Старка і К°». У нього вже є в Лікурзі приємні знайомі,— правда, поки що небагато: адже він сам тут недавно — всього чотири місяці.
Але родичі Клайдові!
— Скажіть, ваш дядько, напевно, коштує понад мільйон? Кажуть, що так. Ці будинки на Уікігі авеню — ласий шматочок! Шикарніших від них не знайти ні в Олбені, ні в Утіці, ні навіть у Рочестері. Так ви рідний племінник Семюела Гріфітса? Та що ви! Це тут чималого варте. Хотів би я мати такі зв'язки! Будьте певні, я б їх використав.
Він із захопленою посмішкою глянув на Клайда, і той ще ясніше відчув, які насправді важливі його родинні зв'язки. Подумати тільки, якого значення надає їм цей чудний молодий чоловік.
— Ну, не знаю, — ухильно відповів Клайд; все-таки йому дуже лестили припущення про таку його близькість з тутешніми Гріфітсами. — Я приїхав сюди, щоб вивчити виробництво комірців. Я не збираюся розважатися. Дядько хоче, щоб я серйозно занявся цією справою.
— Ну, звичайно, звичайно. Це мені знайоме, — відповів Діллард. — Мій дядечко має такий самий настрій. Він хоче запрягти мене в роботу і вимагає, щоб я не витрачав дарма часу. Він, знаєте, служить у Старка закупником. Але не можна ж працювати без перепочинку. Треба й розважитись коли-небудь.
— Так, ви маєте рацію, — сказав Клайд уперше в своєму житті дещо поблажливим тоном.
Деякий час вони йшли мовчки; потім Уолтер запитав:
— Ви танцюєте?
— Так, — відповів Клайд.
— Я теж. Тут скільки завгодно дешевих дансингів, але я туди ніколи не ходжу. Не можна бувати в таких місцях, якщо хочеш підтримувати знайомство з порядними людьми. Кажуть, у цьому місті вище товариство тримається страшенно замкнуто. Якщо не належиш до їхнього кола, з тобою просто не бажають мати діла. І у Фонді так само. Ви повинні «належати до світу», а інакше вам нема куди подітися. Та, мабуть, це й правильно. Але тут все-таки знайдуться дівчата, з якими можна повеселитися і потанцювати, — дуже милі дівчата, і з порядних родин, — звичайно, не з вищого товариства, та все ж про них нічого поганого не кажуть. І вони не такі вже тихенькі. Іноді навіть зовсім навпаки. І ви не зобов’язані одружуватися.
Клайд подумав, що, мабуть, це знайомство надто легковажне для його нового життя в Лікурзі. В той же час Діллард йому подобався.
— До речі,— продовжував Діллард, — що ви робите в цю неділю, після обіду?
— Ніби нічого особливого, — відповів Клайд, почуваючи, що перед ним постає нове завдання. — Просто я поки що не знаю, як у мене все складеться.
— Ну, а якщо ви будете вільні? Може, проведемо вечір разом? Я тут познайомився з кількома дівчатами. Дуже милі! Спочатку, якщо хочете, ми зайдемо до мого дядька. В нього сім'я, всі дуже милі люди. А потім я тут знаю двох дівчат… розкіш! Одна працювала в магазині, але тепер пішла звідти і ніде не служить. А друга — її подруга. У них удома є грамофон, і обидві танцюють. Правда, тут не годиться танцювати в неділю, але про це ніхто не дізнається. Дівчатам батьки дозволяють. А після того ми можемо піти з ними куди-небудь у кіно, якщо ви захочете. Не в якусь там кіношку на околиці, а туди, де найкраще. Згодні?
І перед Клайдом постало питання, як зробити, як відповісти на таку пропозицію. В Чікаго, після того, що сталося в Канзас-Сіті, він намагався поводитись дуже скромно і обережно. Потрапивши на службу в клуб, він вирішив, що будуватиме своє життя відповідно до ідеалів, які прищеплювала йому ця, як видно, така статечна установа: триматися солідно, ретельно працювати, збирати гроші, одягатися елегантно, але без франтівства, по-джентльменському. Це був такий собі рай без Єви.