І Клайду, що знав, наскільки далеким є це від істини, все-таки було дуже приємно бачити, яке враження ці слова справляють на присутніх.
Але яке нахабство Ділларда! Знайшовши в Клайді опору, він посмілішав і з усіма розмовляв зверхнім тоном. Він не залишав Клайда ні на хвилину і підводив його то до одного, то до іншого. Він явно вирішив показати всім своїм знайомим дівчатам і хлопцям, хто такий Клайд, і довести, що сам він, Діллард, вводить його в тутешнє товариство. Але з тими, кого він не любив, він не знайомив Клайда. «Вони не заслуговують на увагу, — застерігав він. — Батько її просто має невеличкий гараж. На вашому місці я не став би витрачати час на таке знайомство». Або: «Він нічого не вартий — просто прикажчик з нашого магазина». Але, говорячи про тих, хто був йому симпатичний, він розсипався посмішками і компліментами або, в найгіршому разі, намагався просити вибачення перед Клайдом за їхнє незначне становище.
Нарешті Клайд був відрекомендований Зеллі Шумен і Ріті Дікермен, що з певних своїх міркувань прибули з деяким запізненням. Найімовірніше, їм хотілося показати, що вони тут найдосвідченіші щодо світських звичаїв і не схожі на інших. Та й справді, як трохи пізніше переконався Клайд, вони вирізнялися серед решти дівчат, з якими познайомив його Діллард: були не такі скромні і не такі манірні, та менш тверді в правилах релігії і моралі. Самі собі в цьому не признаючись, вони були зовсім не від того, щоб дати нагоду собі мати далеко не благочестиві розваги, — звичайно, вони намагалися при цьому не зіпсувати своєї репутації. І Клайда вже в перші хвилини знайомства вразили манери і поводження цих дівчат, що відрізняли їх від усіх інших молодих парафіянок: Зелла і Ріта трималися не те щоб розбещено, але набагато вільніше, не так суворо і стримано, як решта.
— А! так ви — містер Клайд Гріфітс! — сказала Зелла Шумен. — Які ви схожі на вашого двоюрідного брата! Я часто бачу його, коли він проїжджає по Сентрал авеню. Уолтер нам усе розповів про вас. Як вам подобається Лікург?
Вона вимовила «Уолтер» особливим тоном, з якоюсь власницькою і інтимною ноткою в голосі, і Клайд відчув, що вони з Діллардом значно ближчі, ніж казав сам Діллард.
Вузька, з маленьким бантом, червона оксамитка на шиї, маленькі гранатові сережки у вухах і дуже ошатне, яке щільно облягало стан, чорне плаття з пишними оборками внизу свідчило, що Зелла не від того, щоб показати свою фігуру і дуже цінить її, і коли б не підкреслено холодний вираз обличчя і стримані манери, все це, безперечно, викликало б несхвальні зауваження на таких зборах.
Ріта Дікермен була товстенька, білявенька рожевощока дівчина, з яснокаштановим волоссям і сіроголубими очима. Вона не була така задирливо жвава, як Зелла Шумен, але і в ній, як і в її подрузі, під зовнішньою стриманістю відчувалося щось дуже вільне. В її поводженні було менш прихованої бравади, але більше податливості, і вона, мабуть, хотіла, щоб Клайд це зрозумів. Між подругами було вирішено, що Ріта повинна зацікавити його. Ріта була зачарована Зеллою, по-рабському в усьому наслідувала її; подруги були нерозлучні. Коли Клайда відрекомендували Ріті, вона посміхнулася йому багатообіцяючою усмішкою, чимало збентеживши його. Він весь час переконував сам себе, що тут, у Лікурзі, він повинен дуже обережно зближатися з людьми. Та на його нещастя, Ріта, як свого часу Гортензія Брігс, збудила в ньому думку про близькість, хоча б і малоймовірну і проблематичну, і це злякало його. Він мусить бути обережний. Ось така вільна поведінка, яка, певно, властива Діллардові та цим дівчатам, і була причиною його нещастя в Канзас-Сіті.
— Ну, тепер треба поласувати морозивом і тістечками, — сказав Діллард після кількох фраз, якими нашвидку обмінялися нові знайомі.— А потім ми втечемо звідси. Але вам, мабуть, треба спершу пройтися по залу і привітатися з ким належить, — додав він, звертаючись до дівчат. — Зустрінемося біля кіоска з морозивом, а потім, якщо ви згодні, утечемо звідси. Що ви на це скажете?
Він подивився на Зеллу Шумен, немов кажучи: «Ви краще знаєте, що нам робити». І вона, посміхнувшись йому, відповіла:
— Правильно, ми не можемо одразу піти. Он там моя двоюрідна сестра Мері, і мама, і Фред Бракнер. Ми з Рітою спершу походимо тут, а потім зустрінемось з вами, гаразд?
А Ріта Дікермен при цих словах ніжно й закохано посміхнулася Клайдові.
Хвилин двадцять Діллард з Клайдом тинялися по залу; потім Зелла подала Діллардові якийсь знак, і вони попрямували до кіоска, де продавали морозиво. За хвилину до них, ніби випадково, приєдналися Зелла і Ріта, і всі разом узялися за морозиво і тістечка. А тому що офіціальна частина вечора закінчилася і багато хто вже розходився, Діллард сказав: