— Я боготворю тебе своїм тілом, — шепоче він, а вона заштовхує його далі. Статеві губи ґвалтовно ковзають йому по обличчю, і на очі наповзає темрява. Бількіс потягується на ліжку, як велика кицька, а тоді позіхає.
— Ага, — каже вона. — Точно.
«Нокія» грає пискляву електронну «Оду до радості». Вона прикладає слухавку до вуха.
Її живіт плаский, її піхва вузька і закрита. Її чоло і верхня губа поблискують від поту.
— Слухаю? — каже вона. А потім каже: — Ні, сонечко, тут його нема. Він відійшов.
Вона вимикає телефон і падає на ліжко в темній червоній кімнаті, затим ще раз потягується, заплющує очі, а тоді засинає.
Розділ другий
— Я дозволив собі, — чесав язиком Середа, поки мив руки в туалеті Джекового «Крокодила», — попросити, щоб моє замовлення принесли до твого столика. Зрештою, нам треба багато чого обговорити.
— Я так не думаю, — Тінь витер руки паперовим рушничком, зіжмакав його і викинув до смітника.
— Тобі потрібна робота. А колишніх зеків рідко наймають. Через таких, як ти, порядним людям незатишно.
— Я маю роботу. Хорошу.
— Ти про «Біцепсів фільварок», га?
— Може й так.
— А от і ні! Не маєш ти ніякої роботи, бо Роббі Бартон мертвий. А без нього «Фільварок» теж наказав довго жити.
— Ви брехло.
— О, без сумніву. Я добряче брехло. По правді, я найкраще брехло, яке ти коли-небудь зустрінеш. Але так уже склалося, що цього разу я тобі не брешу. — Середа покопирсався в кишені, видобув складену у кілька разів газету та простягнув її Тіні. — Сторінка сім. Ходи. Прочитаєш за столиком.
Тінь штовхнув двері і вийшов із вбиральні. Повітря в барі було аж сизе від диму, з музичного автомата Dixie Cups співали «Айко-Айко». Тінь усміхнувся про себе, зачувши давню дитячу пісеньку.
Бармен вказав на їхнє місце в кутку. На столику з одного боку стояли миска чилі і бургер, а навпроти них — стейк із кров’ю і тарілка смаженої картоплі.
Тінь всівся. Відклав газету.
— Сьогодні вранці я вийшов з тюрми. Це моя перша страва на волі. Ви ж не матимете нічого проти, якщо я спершу повечеряю, а вже після цього почитаю ту вашу сторінку сім?
— Анітрохи.
Тінь жував гамбургер. Той виявився смачнішим за в’язничні. Чилі була добра, але, як Тінь виснував, розкуштувавши, не найкраща у штаті.
Лора готувала неперевершену чилі. Для страви вона брала нежирне м’ясо, темні боби, посічену кружальцями моркву і десь зо пляшку темного пива, пекучий перець треба було нарізати безпосередньо перед приготуванням, щоб не вивітрився. Якийсь час страва стояла на вогні, потім Лора додавала червоного вина, лимонного соку, дрібку кропу і — ретельно відмірявши — своїх секретних спецій. Тінь неодноразово просив її показувати і пояснювати так, щоб він зрозумів. Він вивчав кожну її дію, від того моменту, як вона наливала оливкової олії на денце каструлі і смажила в ній кружальця цибулі. Він не полінувався занотувати рецепт крок за кроком, інгредієнт за інгредієнтом — і якось навіть виділив вихідні, коли Лора була у відрядженні, на приготування її чилі. Страва вийшла їстівною. Тінь приготував непогану на смак, але точно не Лорину неперевершену чилі.
На сторінці сім газети, яку він узяв до рук, Тінь уперше прочитав письмове повідомлення про смерть своєї дружини. Це було дивно: він почувався, ніби читає оповідання про якусь Лору Мун, двадцяти семи років, якщо вірити написаному, і Роббі Бартона, якому було тридцять дев’ять, і про те, як вони їхали швидкісним шосе в машині Роббі, аж допоки не виїхали назустріч фурі з цистерною. Водій вантажівки хотів уникнути зіткнення, і його фура, міняючи смуги, зачепила бік машини Роббі. Ту повело слизькою дорогою і занесло в кювет, де вона на повній швидкості влетіла у дорожній знак і зупинилася.
Команда рятувальників прибула за лічені хвилини. Роббі і Лору витягли з розбитої машини, але обоє були мертві ще до того, як їх привезли до лікарні.
Тінь склав газету як вона була і відправив її через стіл назад Середі, поки той жер свій стейк. Шмат м’яса був такий кривавий і жилавий, ніби ніколи не бачив кухонного вогню.
— Заберіть свою газету.
Роббі був за кермом. Напідпитку, певна річ, хоча в газетній замітці про таке не напишуть. Тіні уявився вираз обличчя Лори, коли та зрозуміла, що Роббі занадто п’яний, щоб вести машину. Це видиво розгорталося в його уяві, і він нічого не міг із собою вдіяти: ось Лора кричить на Роббі, кричить, щоб він з’їхав на узбіччя, тоді машина врізається у вантажівку, кермо вивертається...
...машина на узбіччі, розбите скло виблискує у світлі ліхтарів, як крига чи дорогоцінне каміння, а кров перетворює його на рубіни. Два тіла, мертвих чи при смерті, тіла, які витягують із розбитої автівки, тіла, які кладуть на узбіччі одне поруч з іншим.
— Отже? — поцікавився Середа. М’яса перед ним уже не було, він розрізав стейк на великі шматки і поглинув із такою жадібністю, ніби з голодного краю. Зараз він наминав картоплю, полюючи виделкою за шматочками на тарілці.
— Ви не збрехали. У мене нема роботи.
Тінь вийняв з кишені четвертака гербом донизу. Підкинув його в повітря, зачепивши великим пальцем так, щоб здавалося, ніби він обертається, зловив і ляснув на тильний бік долоні.
— Вгадуйте.
— Що?
— Я не буду працювати на людину якій щастить менше, ніж мені. Вгадуйте.
— Орел.
— Вибачайте, — Тінь відкрив монету не дивлячись. — Решка. Я обвів вас круг пальця.
— Проти брудної гри перемогти найпростіше, — Середа насварився пальцем на Тінь. — Глянь уважніше на свого четвертака.
Тінь опустив очі. Орел.
— Завалив трюк... — промовив він збентежено.
— Не наговорюй на себе. Мені просто щастить. Більше, ніж будь-кому — старий вишкірився, а тоді підняв очі: — Одінова борода, які люди! Свіні-Вар’яте, вип’єш із нами?
— Лікер з колою, без льоду тільки так! — озвався голос з-за Тіневої спини.
— Піду поговорю з барменом, — Середа встав і почав пробиратись до барної стійки.
— Ви не спитаєте мене, що я питиму? — крикнув Тінь йому вслід.
— Я і так знаю, що ти питимеш, — озвався той від барної стійки. Петсі Клайн з музичного автомата знову затягнула Walkin’ after Midnight.
Чоловік, який замовив лікер з колою, всівся біля Тіні. Він носив коротку руду борідку. На ньому була джинсівка, вкрита яскравими латками, а під джинсівкою — поплямована біла футболка з написом:
Якщо річ не з’їси, не вип’єш,
не скуриш чи не винюхаєш...
то й нахуй таку річ!
На голові — бейсболка, на якій ще один напис:
Я любив одну жінку,
вона вийшла заміж за іншого...
і була моєю маман!
Він розірвав пом’яту пачку «Лакі Страйк» брудним нігтем, взяв цигарку, ще одну запропонував Тіні. Той на автоматі ледь не взяв — він не курив, але цигарки так зручно вимінювати на щось інше, — аж тут до нього дійшло, що він більше не в тюрмі. На волі цигарки можна купити де і коли забажаєш. Тінь похитав головою.
— Значить, працюєш на того гаврика? — п’яним той не був, але і тверезим його назвати не повертався язик.
— Схоже на те.
Рудобородий прикурив цигарку:
— Я лепрекон.