— Значить, так, — сказав він, — я довго думав над цим, не тільки сьогодні. Щойно я спробую лише увійти до своєї програми, вони почнуть мене серйозно товкти, а водночас і відстежувати в інтернеті. Чим це скінчиться, важко сказати. Вони там стільки часу також склавши руки не сидять. Може, вже й винайшли щось більш радикальне. Щоб змагатися з ними, потрібна потужна машина, а в мене самий непотріб. — Подумавши, він додав: — Я в одній організації переховуюся. Так, одна добра душа там працює. Вночі нікого немає, тоді я виходжу зі схованки, відчиняю бухгалтерію і блукаю в інтернеті. А вдень сплю у підвалі. Так ось, щоб ми могли щось вдіяти, працюватимемо вдвох. Ти зі своєї машини, а я з бухгалтерії. Саме ти робитимеш основну справу. Я, маючи логін та пароль до невидимки, спробую увійти туди зі своєї машини. Вони відразу на мене накинуться, і тоді я з ними трішки пограюся. Звісно, з таким мотлохом, як на маслозаводі… — Він затнувся, розуміючи, що назвав місце свого перебування.
— Годі вже тобі здригатися, — заспокоїв його Борис. — Давай далі про мотлох.
— Важко буде, — зітхнув Толик. — Гадаю, вони швидко притиснуть мене. Але ти за той час увійдеш у програму й активізуєш її. Розумієш, для цього потрібна потужна машина. Зі своїми я не впораюся.
— А я зможу?
— А там немає що могти, — заспокоїв Щорс. — Я завантажу твій комп’ютер відповідними програмами. Сьогодні або завтра. Твою і одну з моїх машин ми об’єднаємо в мережу, ізольовану від усіх. Тобі потім лишиться тільки на кнопки тиснути. До речі, яка в тебе машина?
— Третій «Пентіум».
— Більш ніж достатньо.
— Так вони й на мене вийдуть…
— На тебе не вийдуть, — упевнено сказав Толя. — Твій комп’ютер працюватиме в інтернеті лише кілька хвилин, та й то через мобільний. А я працюватиму з бухгалтерії на двох машинах. Одна шукатиме невидимку у Брюсселі, а друга триматиме зв’язок із тобою. Обидві ж мої машини між собою будуть роз’єднані, отже, нашого з тобою зв’язку звідти також ніяк не простежать.
— Виходить, я дійсно, наче справжній хакер, «зроблю» їх? — уточнив Борис.
— Виходить, — розвів руками Щорс. — Як казала одна розумна людина, у світі нема й не може бути способів надійно захистити себе від зламу, адже завжди знайдуться люди, здатні подолати найдосконаліший захист.
— І хто ж це сказав?
— Кевін Мітнік. Хакер-легенда, останній лицар віртуальних нетрів. Останній представник старої школи. Теперішні хакери — люди без принципів, без етики, моралі. Вони не створили нічого свого, а лише користуються чиїмось. Справжні «беспредєльщики». Таким легше вижити. А герої комп’ютерної революції, такі як Мітнік, просто вимерли. Той, хто живе за певними принципами, більш вразливий, навіть якщо геній.
— І його впіймали? — уточнив Борис. — На чому ж?
Щорс криво посміхнувся.
— За телефон забув заплатити. Почали розшифровувати рахунки і вийшли на рід його занять. Усі великі хакери горіли на подібних дурницях. Гаразд, Бог із ним, з Мітніком, — зітхнув Щорс. — Маслозавод доведеться залишити, а шкода, там хоч з голоду не помреш. А мені однаково ще хоча б зо два місяці доведеться ховатися. Гаразд. — Він скуйовдив волосся й рішуче промовив: — Завтра виходимо на зв’язок. Чекай, а в тебе є телефон, крім мобільного?
— Є взагалі-то, але я не хотів би ним користуватися. Це не мій телефон. Я також переховуюся в одного друга і можу таким чином його підставити.
— Гаразд, — погодився Толик. — Тоді купиш ще один мобільний і матимеш таким чином ще один номер. По ньому твій комп’ютер працюватиме з моїм — і тільки. Не дай Боже тобі пхнутися через нього до інтернету! Тоді мені кінець. Тебе так чи інакше запеленгують одразу. А отже, зможуть прослідкувати й інші дзвінки з цього номера, в тому числі й наш віддалений доступ. Тоді привалять просто до мене в бухгалтерію.
— Не бійся, не тупий, — заспокоїв його Борис.
— В інтернеті ти працюватимеш через старий телефон. А я взагалі іншою машиною. Так що нашого з тобою зв’язку ніхто не простежить. Ти розумієш, про що я?
— Так, — відповів Борис.
— Отож зв’язок встановимо завтра ввечері. А саму справу прокрутимо післязавтра. Якраз неділя, на маслозаводі нікого, тільки зміна в цеху працює. А бухгалтерію зачинено. Якщо почати о четвертій ранку, до дев’ятої купа часу. Гарантія, що ніхто не прийде.
— Значить, вдаримо з двох боків, — по-своєму зрозумів Борис. — Ти відволікатимеш, а я…
— Можна й так сказати, — погодився Щорс.
— А знаєш, на мене ще й менти полюють, — згадав Борис. — Я ж у них… Хакер. Якщо ти бачив передачі — повідомляли, що я біля комп’ютерної справи кручуся. Можуть і з їхнього боку бути несподіванки, мене попереджала одна компетентна людина.