— Будь ласка, прошу вас… — Продавщиця ледь помітно торкнулася рукава його плаща, запрошуючи до відділу. — Шампанське ось, на цій вітрині, прошу вибирати. Ось поруч інші алкогольні напої, можливо, ви ще щось виберете… А подарунок… Що б ви хотіли? Що саме?
— Шампанське ось це будь ласка… — Борис навмання тицьнув пальцем на батарею пляшок.
Друга лялька відразу зняла з вітрини пляшку і поставила перед ним.
— Прошу.
— А подарунок — прошу вас що-небудь придатне для дня народження.
Борис відчував, що не зможе витріщатися по цих вітринах і вишукувати парфуми чи, скажімо, якусь річ. Це виглядало б ніби лицемірством по відношенню до самого себе. І до неї. Саме зараз особливо відчувалося, що лицемірити перед цією дівчиною він би не зміг. Тим паче йому хотілося чимшвидше забратися к бісовій матері з цієї оази нетутешньої вишуканості. Крім того, він мав інший клопіт: як промацати дискети. Невже для цього теж потрібна своєрідна графологічна лабораторія? Але ж той, хто стер потрібну інформацію, натомість записавши абищо, розраховував сам видобути стерте, отже, теоретично це не так уже й складно. Потрібно лише зуміти.
— А що саме ви бажаєте? — Пані, що стояла поруч із ним, і далі допитувала: — Це подарунок жінці чи чоловікові?
— Жінці.
— Ну, тоді в нас є широкий вибір косметики, парфумів… Можливо, галантерея або…
— Будь-що, — перебив Борис. — Прошу вас, я дуже поспішаю. Мене задовольнить будь-яка річ, що могла б сподобатися жінці. На ваш розсуд.
Пані з магазину була здивована такими вимогами клієнта.
— Ну, все-таки… — завагалася вона. — Підкажіть мені, це для вашої дружини чи подруги, так?
— Ні. — Борисові починав уриватися терпець. — Для знайомої. Просто знайомої.
— Ну давайте я запропоную вам кілька парфумів, понюхайте, які вам сподобаються.
Коли він уявив, як зараз нюхатиме склянки з парфумами, йому мало не стало зле. Перед очима попливли різнокольорові кола, які «не струшувалися» головою, а до горла підкотила нудота.
— Ні, дякую, — буркнув Борис. — Давайте так, на ваш смак. Щось таке, нормальне.
— Ну а… А на яку суму ви хотіли б придбати подарунок?
— Байдуже.
Почувши це слово, вона глянула дивному клієнтові просто в очі з неприхованим подивом і, напевне, зрозуміла, що йому справді байдуже.
Обидва охоронці замовкли і відверто насмішкувато подивилися на непоказного клієнта з руками у кишенях зім’ятого плаща. Напевно, їхні обличчя набули б дещо іншого виразу, якби вони знали, що рука цієї людини, яку, судячи з усього, щось дратує, торкається в кишені холодного металу пістолета з глушником.
— Ну… — фігурна дама зовсім розгубилася, — може, ви знаєте хоч розмір одягу, який носить ваша знайома?
— Зріст сто шістдесят два, талія шістдесят чотири, окружність грудей сімдесят дев’ять, — не змигнувши оком, як автомат, видав клієнт.
Дама звела брови, і погляд її висловив захоплення та симпатію до цього дивного покупця.
— Непогано як на просто знайомого, — замислено промовила вона і зникла у підсобці.
А пізній відвідувач ледь помітно зіперся на обшитий пластиком прилавок, на якому вже стояла пляшка шампанського. Маркою його він навіть не завдав собі клопоту поцікавитися. Продавщиця з’явилася хвилини за три і поклала якийсь згорток у фірмовому пакеті поруч із пляшкою.
— Сподіваюся, вашій знайомій сподобається. Це одна з…
— Скільки? — стомлено промовив відвідувач.
— Н… не зрозуміла, ви що, навіть не подивитеся?
Нетерпіння, що межувало з насилу потамовуваним роздратуванням, псувало риси його цілком приємного, з погляду пані, обличчя, можливо, надто блідого та худорлявого. Незнайомець мовчки витяг із кишені кілька доларових купюр і простяг елегантній пані.
— Заходьте ще, — сказала вона, даючи здачу.
— Навряд чи… — промовив незнайомець, забираючи пляшку, пакунок та гроші.
Нетерплячка, що охопила Бориса, не давала навіть думати ні про що інше. Вийшовши з таксі, він рушив до таксофона і набрав номер. Байдуже, що це була ніч, адже він — вигідний клієнт.
Голос, який промовив «алло», був сонний та невдоволений.
— Олег?
— Я… Хто це?
— Це Борис. Пробач за пізній дзвінок. Я компенсую при зустрічі. Є потреба в терміновій консультації.
— Борис? А… Що там ще сталося? Котра година… О Боже…
— Прокидайся, — попросив Борис. — Іди вмийся, щоб голова варила.
— Красно дякую… Я вже прокинувся. Кажи, що там?
— Я знову про інформацію з дискет. Може бути такий варіант, щоб її звідти стерли, ну, випадково, а потім вона знадобилася. Її якось можна видобути, повернути? Чи це взагалі неможливо?