Выбрать главу

Та замість цього він заклав лезо у станок, намастив обличчя милом і почав голитися.

II. Мент

Він дізнався про це, коли робочий день уже добігав кінця. Чотири дні тому скінчилася відпустка, яку майор Олексій Кобища чесно відгуляв. Це була дивовижа, враховуючи комісію з міністерства. Він чув про неї і побоювався, що його відкличуть, але про нього наче забули. Четвертий день підряд Кобища займався суто канцелярськими справами. Та о п’ятнадцятій тридцять його викликав начальник: півгодини тому в одній із квартир у районі Старого мосту було виявлено труп. Оперативна група з експертами вже виїхала на місце.

Майор Кобища належав до тих ментів, фах яких не кидався в очі, особливо поза службою. Це був доволі веселий та безпосередній чоловік, а спілкування з ним цілком могло переконати, що його мізки, крім тієї звивини, що від кашкета, мають ще декілька. А в тих, хто добре знав як самого Олексія, так і рід його занять, складалося враження, що жорсткі службові інструкції та регулярне спілкування з усіляким непотребом не дуже позначаються на його вдачі. Сам же начальник кримінального відділу завжди тверезо оцінював власні плюси та мінуси і був переконаний, що підлеглі люблять його за здоровий глузд, безпосереднє начальство цінує за тямущість, а вище недолюблює за наявність власної думки. Загалом це відповідало дійсності.

Труп напівлежав під стіною, зіпертий на неї плечима. Голова похилилася на праве плече. Очі розплющені. На вигляд років шістдесят. Невисокий, лисий, з черевцем. Світлий плащ та костюм під ним, черевики. Вхідний отвір кулі з плямою засохлої крові — на животі. Навколо на підлозі розкидані гроші — здебільшого п’ятдесяти- та двадцятигривневі купюри. Поруч відірваний плінтус і широка щілина у пустотілій стіні при самій підлозі. Напіввідкрита шухляда комода з білизною. Стара обшарпана шкіряна тека на підлозі. Ну, і ще запах. Запах у кімнаті, м’яко кажучи, залишав бажати кращого.

У квартирі вже кипіла робота. Працювали експерти, складалися протоколи, велася фото- і відеозйомка. На місці був і помпрокурора, з яким після відпустки бачилися вперше. Вікна помешкання були відчинені, інакше тут можна було збожеволіти.

Майор Кобища не мав звички, прибувши, одразу втручатися в роботу експертів. Він працював з цими людьми не перший рік і реально оцінював їхню кваліфікацію та досвід у таких справах, тому і вважав, що своїми вказівками може лише зашкодити. Уже за кілька годин вони почнуть «вливати свіжу кров» у організм слідства. Він мовчки оглядав місце події, аналізувати, намагаючись витягти по гарячих слідах максимум інформації. Технічний же бік справи залишався за тими, кого тут вистачало. Тому починав розслідування майор Кобища зазвичай, покладаючись лише на власний досвід та інтуїцію. Щоправда, запах, який стояв у цьому помешканні, переконував, що «гарячих» слідів тут бути не може. І все-таки…

Двері квартири були замкнені, ніяких слідів злому. Тіло знайшли лише тоді, коли сморід почав пробиватися на майданчик. Мешканці під’їзду, встановивши його джерело і згадавши, що не бачили господаря помешкання вже кілька днів, викликали дільничного.

Отже, двері відчинили ключем. Швидше за все, це зробив сам господар, оскільки і зараз був у верхньому одязі. Напевно, він щойно увійшов до квартири. Убивця або зайшов разом із ним, або чекав на нього всередині. Не виключено, що господар знав убивцю, тому впустив його до квартири. Ключів від квартири поки що не знайдено. Їх забрав убивця, оскільки сам господар з кулею в животі замкнути двері не міг. Розкидані по підлозі поруч із трупом гроші наводять на мотив убивства. У квартирі відносний порядок. Що це означає? Що господар сам виказав схованку, в якій зберігав гроші? Можливо. Або ж убивця її знав. Але чому гроші тут?

Дві тисячі триста гривень. Не густо. Або розраховувалося на більше, або ж основну частину грошей забрали. Майор ретельно оглянув схованку. Туди могло влізти більше. Щілина у пустотілій стіні з гіпсокартону була вирізана, безперечно, давно: верхній її край обшарпався, особливо посередині. Схоже, туди не раз щось запихали й витягали. З лакованого плінтуса, який валявся поруч, а свого часу закривав схованку, вже знімали відбитки пальців. Хто його віддер? Сам господар чи невідомий після скоєння вбивства?

Власником помешкання був Ромазан Володимир Павлович, шістдесятитрирічний пенсіонер, самотній, у недалекому минулому працівник соцзабезу — дрібний чиновник. Він проживав у цій квартирі понад тридцять п’ять років. Одружений не був, дітей не мав. Кобища ще раз ковзнув поглядом по трупу. Зношений старого покрою плащ, костюм ще з «кращих часів», така сама тека. Він знав цю категорію людей. Такі навіть влітку ходять у капелюсі. До речі, де він?