— Усе залежить від навичок того, хто шукає.
— Тобто хакеру таке по зубах?
— Ну, можна і так сказати, — погодився Олег.
— У голові не вкладається… — зітхнув Борис. — Ну як можна… Ну, ти, наприклад, можеш увійти у цю гру, не знаючи пасворда?
Борис витяг із кишені знайому дискету з «вертольотиками».
— Ну, це взагалі фігня… — скривився Олег. — Таку парашу можна зламувати направо, наліво і навіть задом наперед… Скільки душа забажає. От глянь…
Захопившись, обидва на якийсь час забули про свої болючі проблеми. Олег весь час говорив, бігав пальцями по клавішах та жестикулював, не думаючи зараз, що саме той, хто сидить поруч, і є його головним болем. Борис же, мовчазний та зосереджений, також, очевидно, забув, що його головний біль ніколи не опиниться ось так — на відстані простягнутої руки, що його неможливо вирвати й викинути, як непотріб.
Під’їхавши, Друзь опустив скло і мовчки перезирнувся зі спільником.
— Там, — вказав той очима. — Сидять і зараз.
— Він?
— Точно. Якби просто з ментівським фотороботом порівнювати, то так-сяк… А ти прикинь — вони удвох стрілися…
— Що там всередині?
— Зразу навпроти вхідних через коридор двері. Здоровий зал — інтернет-клуб. Наліво, дальній куток. Там черговий, але пускає.
— Ну, харе. Іду «сфотографую» його. Народу багато?
— До хріна.
— Беремо на виході або далі — залежно від того, куди піде. Легенько штовхнемо — і в машину. Як піде у сквер — я сам. А ви не хлюпайте рилами. Глядіть, проколи тут не проходять — тіки живого. За мертвого вас потім самих… Обломе, ти прикриєш, коли що.
— Желєзно…
Він вибрався з машини і попрямував до дверей корпусу. З такою фізіономією інтелектуала гріх було не ходити по інтернет-клубах, до того ж чергового, про якого вів мову Облом, на дверях взагалі не виявилося.
— Надто все складно… — промовив Борис. — І надто сумнівно для реалізації.
Його співрозмовник промовчав.
— Ну якісь же існують загальновідомі принципи пошуку чогось потрібного серед цього хаосу?
— Чому хаосу? — здивувався Олег. — Інтернет — надзвичайно впорядкована система. Існують пошукові сервери, які систематизують інформацію.
— Як це? Повільніше, бо нічого не розумію…
— Ну, як ти потрапиш до інтернету? Потрібно заплатити гроші провайдеру, тобто посереднику. Так називається особа або фірма, яка на законних підставах під’єднує бажаючих до інтернету. За це бере гроші. Ось ти заплатив, тебе пустили в інтернет. Ти працюєш там через комп’ютерну систему свого провайдера. Ця комп’ютерна система обладнана пошуковими серверами — тобто програмами, за допомогою яких у цій безодні можна знайти те, що тебе цікавить. Треба лише знати що.
— А коли я не знаю що?
— Ну, припущення якісь мусиш мати… Хоча б приблизно! Тоді є шанс знайти. Давай я тобі на конкретному прикладі покажу, як працює ця система.
— Давай.
Олег набрав комбінацію клавіш і увійшов до інтернету.
— Ось зараз увімкнеться пошуковий сервер. Припустимо, нас цікавить… Ну, за статистикою, взагалі найпопулярніша тема, до якої звертається найбільший процент користувачів інтернету — секс.
— Ну, секс мене зараз навряд чи цікавить… — невесело пожартував Борис.
— Не має значення — це лише приклад. Ну ось. Дивись. Ось наш сервер висвітив, образно кажучи, простір, у якому ти працюватимеш. Оце все, — він проганяв на екрані інформацію, — те, що стосується цієї теми. Принцип — той самий, що у твоєму комп’ютері. Це каталог — те саме «дерево». Тема ця в інтернеті безмежна. Щоб проглянути всі файли на цю тематику — життя не вистачить. Тому потрібно мати якийсь більш конкретний приціл. Наприклад — тебе цікавлять наукові літературні видання стосовно сексу. Ось, дивись…
На екрані картинка продовжувала змінюватись.
— Дивись, — провадив Олег, — цей перелік уже набагато менший. Тут легше щось шукати. А з усієї літературної сторінки тебе може цікавити лише… ну, припустимо, видання останнього десятирічча XX століття… — Він набрав це на клавіатурі. — Ось, дивись — каталог став ще меншим. А далі можеш замовити, припустимо, лише праці, написані жінками, — стане ще менше. Ось принцип пошуку в інтернеті. Щось, якусь мету ти мусиш собі уявляти. Або якесь базове слово…
— Зрозуміло, — пробурмотів Борис.
— Тільки це вкрай небезпечно. — Олег знову спохмурнів.
— Чому?
— Він тебе вирахує, — запевнив Олег. — Можливо, навіть дуже швидко.
— Хто він?
— Є у них спец, я ж тобі казав.
— Яким чином? — не зрозумів Борис.