— A-а… що це означає? — після секундної паузи запитала вона.
— Пробач, якщо тобі не подобається, я відійду…
— Ну-у… — завагалася вона, — я б не сказала, що зовсім не подобається, просто…
— Що — просто?
— Просто я злякалася, що ви знову візьметеся за свої штучки…
— Які це штучки? — не зрозумів Борис.
— Садистські. Ви ж у нас жорстокий садист… Чоловіків ще трохи жалієте — просто дірявите зі своєї страшної «пушки», а от жінок доводите до напівбожевільного стану і кидаєте мучитися на цілу ніч… Ви мусите над кимось знущатися… Он навіть розумну машину вже домучуєте… У мене, між іншим, до ранку потім живіт болів. Не знала, куди подітися…
Він не знайшов, що відповісти, а Наталя, яку підстьобнуло його розгублене мовчання, не намагаючись звільнитися і граючись із водою, вела далі:
— То що, вирішили ще раз повторити цю забаву?
— Ні, — нарешті отямився Борис. — Сьогодні я б не відмовився і від справжнього сексу, якщо ти ще не передумала, звичайно…
Добре, що вона стояла до нього спиною. Його поступово охоплювала знайома гаряча хвиля. Схотілося нахилитися і торкнутися обличчям її волосся. Але, ніби відчувши це, Наталя миттєво обернулася. Її очі широко розплющились, а обличчя висловлювало — він не зрозумів — удаваний чи справжній подив.
— Що?! Секс? Напевно, ви таки купили ту річ?
— Купив… — червоніючи, відповів Борис.
Зовсім близько гарненьке личко буквально пашіло емоціями.
— І як? — запитала вона. — Грошей вистачило?
Наталя з убивчою безпосередністю дивилася йому просто в очі.
— Вистачило, — відповів Борис, розуміючи, що час, напевно, відпустити її та вийти геть, поки ще не пізно.
— А дорого? — продовжувала вона. — Скільки коштує?
— Копійки… — намагаючись демонструвати повну недбалість, сказав Борис.
— А що, ви завжди на собі економите? — не вгавала Наталя. — Я чула, що є й дорогі…
Вона стояла майже впритул до нього, опустивши руки і дивлячись йому в обличчя, на диво дзвінко та впевнено вимовляючи слова:
— Але, я гадаю, вам личитиме будь-який. Хіба ні? Ну, ви ж продемонструєте мені обновку? Вам будь-що до лиця…
Борис розвернувся і вийшов із ванної, відчуваючи, що образа душить його зсередини, дивуючись болючості цього відчуття. У грудях пекло, муляло й перехоплювало подих. І невідомо що заважало усвідомити справжню причину цього.
Зайшовши до кімнати, Борис причинив за собою двері й механічно почав витягати з сумки комп’ютер. Апарат не хотів витягатися, чіпляючись за краї сумки, частини його розташовувалися на столі вкрай незручно. Штекери не відразу потрапляли у гнізда. Він продовжував робити це повільно та вперто і нарешті ввімкнув машину.
М’яке, ледь відчутне, але об’ємне гудіння комп’ютера, здавалося, якось заспокоювало, вгамовувало болючі емоції, але про якусь роботу не могло бути й мови. Тим більше що він зневірився в результативності власних зусиль. Тому просто нахилився до столу й підпер обличчя руками.
Двері позаду рипнули. Наталя увійшла й сіла поруч.
— Чого тобі?
— Я… Я надто захопилася, — сказала вона, — і образила вас. Я бачила. Я хотіла тільки трішки зробити вам неприємно, а вийшло… Пробачте…
— Пусте, — відповів Борис. — Я тобі вчора ще гірше зробив.
— Ви не бажали цього, а я свідомо… Я бачила… зразу ж побачила, що вам боляче стало від моїх слів.
— Ну… хто чим уміє… — зауважив Борис. — Принаймні все справедливо. Тепер моя черга до ранку мучитися.
— Справді?.. — цей подив звучав непідробно. — І що, ви мені не пробачите?
— Пробачу, — сказав він. — Хвилин за двадцять. А поки що йди, подивися телевізор. Ти ж найбільше жалкувала про його відсутність. Тепер він є…
— Добре, — погодилася вона. — А ви точно пробачите?
— Точно.
— Дякую, — сказала вона. — Я більше так не буду. А… що це за квартира?
— Мого товариша, — сказав Борис. — Колись ми разом по закордонах їздили. Він зараз працює в Португалії. Поїхав мінімум на півроку. Учора мені несподівано спав на думку такий варіант. Я розшукав його по телефону й домовився. Варіант абсолютно безпечний, навіть з точки зору твоїх побоювань. Нікому не спаде на думку шукати нас тут.
— І… довго ми тут будемо?
— Гадаю, ні, — сказав Борис. — До речі, на цю тему я хотів поговорити.
— Давайте зараз, — запропонувала Наталя, вмощуючись біля нього.
— Гаразд, — погодився він. — Гадаю, моя місія підходить до завершення. Тому я вже думав над тим, як подбати про тебе. У принципі конкретний план є. Не знаю, можливо, в тебе є якісь інші міркування з приводу цього, давай обговоримо. Я принаймні уявляю собі так…