«Брати» сіли. Зараз же по боках стала варта, а ззаду — двоє слуг з віялами, щоб прохолоджувати своїх володарів. Дружини сусухунана — їх було кілька десятків, — ішли позаду і розташувалися поряд на підлозі, на м'яких килимах. Лише для головної з них було крісло. Мангко-Негоро теж мав збоку своє окреме крісло.
Інші придворні розташувалися як хто хотів: частина стояла навколо, а більшість присіла навпочіпки. Від картатих саронгів, широчезних барвистих шароварів, яскравих шапок-копичок, різнобарвного дорогоцінного каміння, яким було усипано не лише одяг і зачіски жінок, а навіть волосся чоловіків, — від усього цього аж в очах мерехтіло.
Народ тимчасом почав виявляти нетерплячість. Всім хотілося швидше побачити цікавий бій.
Нарешті, за знаком сусухунана, піднялися вгору двері приміщення для звірів, і на арену вийшов дужий чорний дикий буйвол. Радісні голоси людей злякали його, він спинився і нерозуміюче почав озиратися навколо. Потім ступив кілька кроків, знову спинився. Так він зробив кілька разів, поки звик і почав ходити спокійно, навіть з цікавістю придивляючись до незвичайної для нього обстановки.
Тоді піднялися інші двері, і з-під них висунулася голова тигра. Але зараз же і сховалась назад, його зустріли ще голоснішими криками. Минуло з півхвилини, а тигр не показувався, лише часом з темряви поблискували його очі. Тоді з клітки його чимсь підштовхнули. Він люто заричав і висунувся на арену задом. Та коли люди загули дужче, тигр знову сховався у своєму приміщенні. Довелося ще раз його підштовхувати, і коли тигр увесь висунувся з дверей, вони опустилися, і тільки тоді звір лишився на арені.
— Е, матьян! Який сором, чого це ти щулишся, наче мокре цуценя! — підбадьорював його народ.
Матьян тільки мружився і люто озирався.
Потім скрадаючись ступив кілька кроків до огорожі, немов бажаючи кинутись на людей. Звідти в нього жбурнули бананом. Тоді й тигр почав сердитись: вишкірив зуби, почав бити хвостом.
А буйвол у цей час стояв на другому боці арени, схиливши голову, бив об землю копитами, глухо ревів і не відводив очей від тигра.
Нарешті, і тигр помітив його. Припавши до землі і ляскаючи себе хвостом по боках, він почав підкрадатися до буйвола збоку.
Наближався рішучий момент. Запанувала така тиша, ніби тут, крім звірів, більше нікого не було. Напружилися і «брати». Сусухунан мимохіть, несвідомо посунув своє крісло трохи вперед. Але навіть і в таку напружену мить резидент не забув про авторитет голландської влади: він настільки ж посунувся і з своїм кріслом.
Тигр підкрадався. Буйвол повертався за ним, весь час тримаючи напоготові свої роги. Ось уже тигр підготувався до останнього стрибка. Але буйвол випередив його і кинувся на нього перший.
Тигр зовсім не чекав цього і ледве встиг відскочити вбік.
Люди весело зареготали. Симпатії глядачів усе-таки були на боці буйвола.
— Молодець, кербау! Тримайся! Дай йому перцю! — заохочували буйвола з усіх боків.
Очі буйвола налилися кров'ю, з ніздрів ішла пара, навіть піна показалася з рота від напруження. Він уже сам збирався перейти в атаку. Тигр же, навпаки, ще більше зіщулився і відступав.
І ось раптом глядачі побачили тигра в повітрі. Він летів навскоси, прямо на шию буйволу. Але той мотнув головою і… допоміг тигру перелетіти на другий бік. З шиї було вирвано шмат шкіри, а тигр поранив об роги лапу.
Та зараз же з незвичайною прудкістю, ніби ще в повітрі, тигр повернувся назад і опинився в буйвола на шиї.
Сусухунан ще посунувся вперед, а за ним, не відводячи очей від сцени, і резидент…
Жахливе ревіння вихопилося з грудей буйвола.
Але за одну мить він упав на бік і придушив нижню половину тигрового тулуба до гратів.
Почувся хряск. Це потрощилися кістки тигра. Проте голова і передні лапи ще робили свою справу…
Буйвол закидав назад голову, щоб зачепити ворога рогом. Це йому погано вдавалося, але й тигр поступово слабшав і затихав.
Нарешті, тигр сконав. А буйвол хоч і був ще живий, та вже не встав…
— Дуже цікавий бій! — задоволено казав сусухунан резидентові, входячи у внутрішні покої. — Рідко трапляється, щоб обоє разом перемогли один одного.
— Так, цікаво, — відповів резидент, хоч насправді йому не дуже подобалася така розвага.
Серед гостей був і ван-Декер — Гейс. Після від'їзду Салула і Пандо він поїхав до начальника канцелярії резидента. Високий, сухорлявий і суворий мінгер Гааза, відчувши, що тут пахне капіталами, одразу став не тільки лагідним, але, здається, й нижчим на зріст. Сам резидент побажав зустрітися з рідким гостем і прийняв його в тому самому кабінеті, де кілька днів тому приймав його імператорську величність, причому різниця в прийомі була зовсім не на користь його величності. Перед представником фірми резидент був зовсім не такий поважний і гордий, як перед великим імператором. Резидент дуже зацікавився планами компанії ван-Бром, обіцяв допомогти всім, чим тільки можна.
— Якщо взагалі наші капіталовкладення на Яві дуже бажані, — казав він, — то в тій частині, яка вважається незалежного, — він посміхнувся, — ці вкладення ще потрібніші, бо це найкращий спосіб освоєння країни і залучення її до нашої культури.
— В такому разі дозвольте поставити вам одне дуже важливе для нас питання, — сказав Гейс.
— Будь ласка.
— Ми чули, що становище на Яві напружене, що може навіть вибухнути повстання. За таких умов, самі розумієте, вкладати капітал дуже рисковано. Для нас було б дуже важливо знати ваш погляд на становище. Від вашої відповіді в значній мірі залежатиме вся справа.
Резидент відчув усю відповідальність свого становища і серйозно, розважливо сказав:
— Якби йшлося про Сурабайю, Батавію чи інші такі пункти, я не дав би вам абсолютної гарантії, хоч особисто переконаний, що небезпеки не може бути. А що стосується Суракарти, то я можу дати вам повну гарантію. Правда, є у нас деякі фантазери-націоналісти, які мріють про відродження стародавньої Матарамської імперії, але вони мріють про це вже кілька сотень років і можуть мріяти ще тисячі без будь-якої шкоди для нас.
— Дуже вам вдячний, — сказав Гейс цього разу вже зовсім щиро, бо запевнення резидента було корисніше для справи повстанців, ніж для компанії ван-Бром.
Після розмови з резидентом Гейсу, власне кажучи, не було чого й робити в місті. Але треба було чекати ще три дні. Сяк-так провів він два дні, а на третій йому випала можливість побувати в гостях у самого сусухунана.
Сталося це так, що Гааз на цьому святі познайомив Гейса з Радан-Бого.
— Він може бути корисним для вашої справи, — шепнув Гейсу Гааз, підходячи з ним до міністра.
Почувши слова «для вашої справи», Гейс з жахом відсахнувся і пильно глянув у вічі Гаазу: що це значить? Невже йому відомо, що говорилося тоді в домі Пандо? Невже Пандо — зрадник?! Але за мить Гейс зрозумів, у чому справа, і навіть зашарівся…
— Не думав я, що мені доведеться мати справу з таким міністром, — промовив він, аби щось сказати.
Гладка постать і хитрі очиці Радан-Бого улесливо забігали, коли він вітався з голландцями. Гейс не мав ніякого бажання розмовляти з ним і полегшено зітхнув, коли після кількох пустопорожніх фраз Радан-Бого побіг, як він сказав, у господарських справах.
Свято продовжувалось у залі. Головним номером були яванські танці — «сримпі» і «бедойо». Гамелянг заграв тягучу, сумну одноманітну мелодію, і насередину вийшли танцюристки, переважно принцеси імператорського роду.
Весь танець складався з повільних рухів, ніби прогулянка вперед і назад з присіданнями, вигинаннями, схожими на зміїні рухи. Принаймні тулуб і руки рухалися більше, ніж ноги. Особливо викручувалися руки, суглоби, пальці, викручувалися незвичайно, неприродно.
Незвичайні обставини, публіка, танцюристки, їх зміїний танець, однозвучна тиха музика — все це почало ніби зачаровувати Гейса, навівати сон. Тим більше що минуло півгодини, година, півтори, а танцям не було видно кінця-краю.