(Виходять.)
Який час стоїть м е р т в а тиша. Потім з ліжка долинає тихий спів:
Входить Король.
Партія
Партія була не зовсім звичною, не зовсім, так би мовити, хрестоматійною: починалося з локальних осередків, які хоч і не охоплювали всього загалу, та цілком ефективно створювали мобільні точки політичної напруги, що завдяки нехитрим комбінаціям і перестановкам займали все ширші ареали; потім прийшла черга на мобільних, сливе опереткових лідерів, які дешевою демагогією й піарними маніпуляціями переманювали на свій бік найбезпринципніші частини опозиції; пізніше з розстановки сил проявилася сяка-така ідеологія, що, як і кожна дієва ідеологія, була цілком тривіальною; аж поки врешті віртуозна підступність цілої стратегії не призвела до такої ситуації на дошці, коли будь-який хід, кажу вам, будь-який, — загрожував негайною поразкою.
Втім, ішлося навіть не про поразку як таку, а про втрату елегантності, чи що.
Стрьомна — з мого боку принаймні — складалася партія.
В одному куті рясніло нагромадження цілком зайвих фігур («надлишкових деталей», сказала б дотепниця А. Бобик), що плуталися одне одному під ногами, заслоняли краєвид і надокучали непотрібними балачками. Там, нависнувши над пішаковим тілом Ж. Колбасіна, стояв похмурою турою Ф. Боро, тримаючи, однак, під евентуальним ударом ціле перехрестя; зграя роззяв, що обіцяла швидко розповзтися, утримувала тим часом задушливими випарами непритомність нещасної Meowth, але вічно це тривати не могло, і після спаду аншлагового ентузіазму юрби вона, Meowth, обіцяла стати однією з найвпливовіших фігур. Невдаха-поліцай взагалі не робив жодної погоди — його чекало звільнення за безпорадність і невикористання газового балончика. Натомість Леббенч, всесильна Леббенч знаходилася зараз на протилежному полюсі шахівниці, надійно захищена загоном берегинь, у ряди яких за час моєї відсутності встигли вступити сіамки полі-ксени, карла-марла, старша-едда, бгахават-гіта та всі їхні подруги. На моєму боці все ще тримали оборону зондер-команди хрестоносців та звабний привид всюдисуще-невгамовної Евки виникав то тут, то там, вносячи сум'яття в і без того не надто стрункі лицарські ряди. Зрадливі ж добровольці Павел і Петра стояли посеред поля, граючи в орлянку — визначаючи, кому з них першому рушати в бій. Однак монетка, — на те вона й Загір, — все скочувалася в діру каналізаційної решітки, по-зміїному хитро виправдовуючи апостольську нерішучість. Пáвел і Пéтра спорожнили майже весь гаман, але так і не зрушили з місця
Да-а-а… турок-габермас із третім AII-seeing-Оком на чолі, прикритим з делікатності чалмою, виявився-таки серйозним суперником. Що я мав у запасі? Та практично нічого. Я стояв без штанів (кляті студенти — я витратив на них десяток зайвих ходів) на чорно-білих плитах незнайомого міста (вулиця святого, гм… Петрá чи, гм… Павлá?), і захистити при потребі мене було нікому. Не брати ж до уваги зграю бездомних псів! Тим більше, що їхня безрідна принцеса скліщилася із напівпородистим бульдогом в ошийнику, і тепер уся ватага чекала на ветеринарного сексопатолога.
Одна із моїх веж, щоправда, ще тримала під обстрілом увесь правий фланг, але і в ній вже відчувалося послаблення запасу міцності — на п'ятому поверсі хтось безперервно гупав молотком, немов збиваючи мені труну завчасу; із вікон здеморалізовані вояки волали про піццу, яку їм просто нікому було принести; не бракувало, ясна річ, і слабкодухих суїцидників — стрілялися, однак, рідко, воліли викидатися з даху, доволі незграбно.
До того ж згідно з двосторонньою угодою я мусив виділити загін найкращих вояків на охорону В. Ряшина — заангажованого журналіста-хронікера, який пхався зі своєю камерою в найнапруженіші точки і плутав гру: на відміну від незворушно-механічних солдатів ворога мої найманці належали до найуразливішої, найневротичнішої частини людства, а тому присутність відеокамери сильно відволікала їх від бою, і добираючи невідповідно-героїчних поз, вони гинули щораз безглуздіше. Тепер я розумію, що основним критерієм військового відбору повинна бути відсутність у призовників демонстративних комплексів… але… тоді… в пору… позбавленої стратегічного досвіду юності… мені ці хлопці видавалися надійними і симпатичними. Власне, гм-м, вони й були симпатичними, і саме тому я приписав їм знічев'я ще й надійність. Можливо… цілком можливо… якби не присутність телеоператора… вони і були б надійними захисниками, але… жоден із них… не… Коротше кажучи, їм здавалося краще загинути в стрімкому артистичному пориві під гусеницями танка, аніж потрапити в кадр живим, але непривабливо-безтямним, скажімо, під колесом «народного екіпажу».