— Який гарний фонтан! — вирішила зробити комплімент я. — Дуже вправна копія…
— Так, так, — задоволено вимовив старий. — Це пан Паскаль. У дитинстві, звичайно ж… А ви?..
— …працюю у мсьє Паскаля, — поквапилась доповісти я. — От вийшла прогулятися.
— О, у нас тут чудово! — сказав старий. — Повітря, природа… Зараз усі відпочивають. Приходьте сюди ввечері, всіх побачите. І вас побачать усі. У нас є кінотеатр, клуб, паб. Усе, що треба, щоби розважатися молодим!
Я пообіцяла обов’язково навідатися сюди, щойно спаде спека, і розкланялась зі старим. До кінця вулиці і початку лісу залишався один невеличкий квартал, і я вирішила здолати його, дійти до дерев і трохи піднятися на пагорб.
Ліс дмухнув на мене прохолодою. Сосни і листяні дерева одразу ж покотили на мене потужні хвилі свіжості і спокою. Звивиста стежка, що піднімалася в гори, була такою чистою, ніби її щоранку підмітали. А можливо, так воно і було. Адже я вже зрозуміла, що тут живуть самі патріоти. Якби надати їм волю, вони взимку пришивали б листя до дерев.
Зверху відкривався дійсно чудовий краєвид! Червоні дахи, золота баня невеличкої церкви, а на протилежному кінці довгої вулиці, яку я пройшла, височіла найбільша будівля — маєток мсьє Паскаля. Мене опанувала неабияка гордість, коли я побачила мансарду з вікнами на всю стіну! Невже там, на скляному столику, лежить мій гребінець? І зубна щітка стирчить із мармурової склянки у ванній кімнаті? Чорт забирай, стара, а ти непогано таки влаштувалася! На міській ратуші забамкав годинник… Я не помітила, скільки часу простояла на пагорбі серед дерев. Тут було так затишно, так тихо. Десь високо-високо вгорі лежав сніг, і це було досить дивно. Наступного разу, вирішила я, піднімусь ще вище, до того снігу. Хоча він добряче набрид мені на батьківщині…
Коли я поверталася, місто вже повністю ожило. Ніби зарухалася «жива картинка» в синематографі. Біля кондитерської за столиками сиділи люди, дзеленчали дзвінки велосипедистів, з відчинених вікон линули смачні аромати, в альтанках біля будинків чаювали родини. Всі дивилися на мене і привітно кивали головами. У фонтані зі статуєю «мсьє Паскаля» купалися дітлахи, здіймаючи бризки і веселий галас.
Я намагалася відшукати в натовпі городян знайомі обличчя тих, кого бачила в дерев’яній кав’ярні, але ті, мабуть, були «нічними мешканцями» або вдень працювали в столиці, до котрої звідси ходив автобус…
Мені було приємно по-хазяйськи відчинити важкі дубові двері свого нового помешкання. Тепер я напевно знала, що городяни поставилися до мене з належною повагою. Ще б пак! Я служу в того, хто започаткував їхнє славне містечко, в самого пана Паскаля. Хоча його кам’яна містифікація, як на мене, красномовно свідчила про звичайнісіньку «манію величі».
7
— Нагулялися? — зустрів мене на сходах мсьє. — Як вам місто?
— Дуже гарне. Особливо фонтан! — зіронізувала я.
Мсьє Паскаль засміявся:
— Це не я вигадав!
— Сподіваюсь…
Я запитала, чи не потрібно помити підлогу в його помешканні. Відверто кажучи, це запитання пролунало з моїх вуст так, ніби я пропонувала попрасувати йому шнурівки чобіт після дощику в четвер (так, пригадую, жартували у мене на батьківщині).
— Це чудово робить матуся Же-Же, — відказав він. — Ви мені ще знадобитесь. Куди квапитись? Минулого разу я не розпитав вас — про вас. Це моя помилка. Тож ходімо пити чай. І ви трохи розкажете мені про себе.
Чай матуся Же-Же принесла на таці на балкон, перевитий диким виноградом. У проміжках рясної зелені було видно гірський пейзаж.
— Навіщо вам знати про мене, якщо ви такий майстер моделювати долі? — запитала я, пригадуючи, як вправно він розпоряджається майбутнім відвідувачів дерев’яної кав’ярні. — До того ж, у моєму «резюме» все написано.
— Зізнаюсь, я читав його не надто уважно. Я взагалі не люблю читати документи і всілякі довідки… А от розмова — зовсім інша річ. Пийте чай і розповідайте.
Чай, який запропонувала матуся Же-Же, був яскраво-пурпурового кольору і мав насичений малиновий запах. Після прогулянки мені дуже кортіло випити чогось саме такого — смачного і гарячого. Я ковтнула і одразу розімліла.
Мсьє Паскаль запитально дивився на мене.
— Якщо ви не бажаєте порпатися в минулому, я поставлю вам запитання, а ви можете починати з будь-чого. Мені байдуже. Отже, що ви згадуєте зі свого минулого, коли залишаєтесь наодинці?