— Якого біса?! — скрикнула жінка і видала таку високу ноту, що на столі вщент розлетівся келих. — А таке ви бачили?!!
Усі засміялись.
— А що скажете ви, пане Паскалю? — звернулася Вероніка до господаря.
Настала тиша. Я так само затамувала подих.
— Усі присутні мають рацію. Ви маєте дослухатися до кожного, — сказав мсьє Паскаль. — Я можу додати лише те, що, покинувши наше місто, ви візьмете псевдонім. Він буде пов’язаний зі святістю… Ви проживете довго. Ваш псевдонім вас врятує. Аби лише ви правильно його вибрали…
— А хіба ви мені не підкажете?
— Ні. Ви знайдете його самі… І ще. Ви маєте виїхати звідси з однією валізою і тридцятьма п’ятьма доларами в гаманці…
Вероніка хитнулася і зронила келих, який тримала в руці, собі на коліна. Мабуть, зі мною стався б такий самий шок. Я поквапилася, як порядна служниця, підскочити зі свого місця, підхопила Вероніку під руку і повела до вбиральні, щоби замити пляму.
— Тридцять п’ять доларів… Тридцять п’ять… — бурмотіла вона, поки ми йшли через зал до дверей. — Що можна купити на ці срані тридцять п’ять доларів?..
З виглядом побитого цуцика вона оглянулася на товариство і з надією вимовила:
— Минулого разу ви дали серу Генрі десять тисяч! Це — несправедливо…
— Генрі давно програв усе це в казино, — спокійно відказав мсьє Паскаль. — Зараз у нього лишилася така ж сума, яку я пропоную вам… А ви маєте вчинити навпаки. Якщо, звісно, чогось варті. Проведіть її, пані Голко, і дайте щось з вашої шафи — здається, у вас однаковий розмір, — я потім компенсую…
Поки ми йшли сходами, Вероніка мовчала і тільки розгублено хитала головою, мені довелося весь час підтримувати її. Ще б пак! Принаймні у моєму гаманці перед цією подорожжю була значно більша сума за ту, яку пропонував мсьє Паскаль. Я її чудово розуміла. Ми зайшли до вбиральні.
— Не переживайте, — сказала я. — Вам не обов’язково дотримуватися правил цієї дурнуватої гри. Зрештою, залишитесь або позичите гроші у друзів…
Вона сахнулася і презирливо поглянула в мій бік, ніби побачила вперше:
— Що ти в цьому тямиш?!! Хто ти така? Служниця! Сучка драна! Дешевка!
Безперечно, вона погарячкувала… Адже тієї ж миті опинилася в найдальшому кутку вбиральні, а до її фігурно вирізаних країв модерної сукні додалось ще пару незапланованих оборок. Вона ледь підвелася на своїх високих підборах. Ноги в неї були такі довгі, що вона плуталася в них, немов цвіркун. Долонями вона ковзала по слизьких кахлях. Одне слово, її підняття з підлоги мало назву «Перехід Суворова через Альпи». Я підійшла і чемно допомогла їй. Вона підвелася, ніби нічого не відбулося, — свіжа й весела. Я добре знала такий тип жінок. Зазвичай з ними товаришуєш після того, як трохи зіпсуєш зачіску.
Вона обірвала край сукні, обтерла ним спітніле обличчя, і ми разом зареготали.
— Зрештою, — сказала вона, — мсьє Паскаль ніколи не помиляється…
Вона дістала зі своєї маленької сумочки, що бовталася на зап’ясті, целофановий пакетик, клаптики папіросного паперу і елегантний пристрій для скручування цигарок.
— Косячок заб’ємо? — миролюбно запитала вона, сідаючи на підвіконня.
Я подумала, що це аж ніяк не входить до правил мого існування в цьому домі. Будь-якої хвилини сюди могла завітати матуся Же-Же з чистими рушниками і комплектом білизни, яку я попросила принести. І якщо Вероніка була тут частим гостем, то на відміну від неї я не знала, що дозволяється мені, і про всяк випадок категорично захитала головою. Вона не наполягала. Вправно насипала на папірець зілля, скрутила сигаретку, клацнула запальничкою і, затягуючись, прикрила очі.
— «Не змішувати мак із коноплями» — це стосується цього? — посміхнулася я, згадавши напучування того, кого назвали Ніколо.
— А! Цей дивак взагалі ні в чому не розбирається, крім своєї фізики, — махнула рукою Вероніка.
Я бачила, що вона цілком заспокоїлась.
— Те, що сказали про вас гості, — правда? — запитала я.
— Що саме?
— Ну, що ви з… незаможної родини…
— Ой, це все так нецікаво! Правда, правда. У мого батька шестеро дітей, я — старша. Мати померла, коли мені було п’ять років, і я її зовсім не пам’ятаю. Мені набридло таке життя. Якби не мсьє Паскаль, я б тут збожеволіла! А тепер зовсім інша річ — скоро мене тут не буде! Начхати на гроші. Є купа способів їх заробити.