Я очікувала на все, що завгодно — тільки не на цю фразу!
Від несподіванки виплеснула на свій шифоновий плащ залишки вина. Знову — кривава пляма… Вже вдруге…
Я вихопила з рук мсьє папери і, нічого не кажучи, вискочила з кімнати. Я бігла по сходах, як скажена. І — ніби залишалася на місці, ноги стали ватяними. Чи то кляті сходи розтягувалися переді мною?! Портрети, кабанячі та оленячі голови, роги, рушниці, канделябри, знову — портрети. Одне коло скінчилося, я ледь повзла по другому, і в голові моїй дзеленчали дзвоники. Нарешті дісталася кімнати, порозчахувала шухлядки. Куди я його засунула?! Ага. Ось. Є…
Я сіла на ліжко і відхекалась. Розіклала свою писанину. Розгорнула зелений блокнот на середині… Вп’ялась поглядом в одне, потім у друге… Голова розколювалась. Це була вже не голова, а яйце, котре зсередини видовбувало новонароджене курчатко: цок-цок-цок. Зараз розвалиться і з нього вийде монстр-мутант. Я заплакала. Море розмивало рядки — в першому і другому.
Однакові рядки! Зі схожим нахилом, із загогулистою «а», із розлогою і незакінченою «о», з кривою крапкою над «і»… Щоби помітити це, не треба бути криміналістом!
Я перекотилася на ліжку, і червоні плями від вина на моєму плащі відбилися по всьому простирадлу. Я валялася як випотрошена риба у власній крові. І нічого, зовсім нічого не могла збагнути.
Скільки це тривало? Годину? Дві?
Я ще раз погортала блокнот… Потім рішуче підвелась, натягла старі джинси, котрі ледь знайшла під жмутком тутешнього ганчір’я. Добре, що не викинула і футболку, в якій приїхала. Я сопіла, як потяг, що набирає швидкість. Я більше не дозволю знущатися з себе!
Певно, тут усе ж таки встановлені камери спостереження і це миле шоу транслюється на весь світ. І те, як я стрижу нігті, і… все таке інше. З Іванком… А потім іде реклама: «Зубна паста „орал-бі“ — найкраща у світі!»… Як дотепно! Ненавиджу!
Я грюкнула дверима так, що за ними щось упало. Можливо, зісковзнув із закривавленого ліжка той зелений блокнот… Чи риб’ячі кишки із діамантовою обручкою всередині…
Ненавиджу!!!
6
Я рвонула двері так, що вони розчахнулися і з обох боків ударились об стіни. І заніміла. Заклякла на порозі у бойовій стійці.
Мсьє Паскаль сидів у кріслі, закинувши ногу на ногу.
Він був у смокінгу.
У білесенькій сорочці.
З чорним метеликом.
З лакованою палицею.
У чорних лакованих туфлях.
Ну, прямо — Роберт де Ніро!
І дивився на мене, високо закинувши голову.
Поглядом ентомолога.
7
Я зніяковіла. Навіть ноги самі собою підігнулися в глибокому реверансі. Ні, швидше за все — просто заслабли і підгорнулися.
Мсьє Паскаль посміхнувся.
— Ну? Що я казав!
Тон був такий же — іронічний, весело-знущальний — «наш», але я не змогла підіграти, як раніше.
— Мсьє… — сказала я, наближаючись на тремтячих ногах. — Мсьє Паскаль, я живу тут майже рік і за все вам красно дякую. Але останнім часом…
Я хотіла поставити купу запитань, котрі настукало в моїй голові те кляте курчатко. Але він розсміявся, перебиваючи мене:
— Рік? Ви сказали — рік?!
— Рік чи півтора, яке це має значення!
— Вісім днів, моя люба, вісім днів! Це — лише дев’ятий… І він добігає кінця… Все позаду, пані Голко, все позаду…
«Авжеж… — пронеслося в голові. — Авжеж… Цей люб’язний пан хоче сказати, що я здатна трахатися на другий день знайомства, хиляти віскі — на третій, одночасно заводити і втрачати друзів — на четвертий, а вправно писати — на сьомий?!!! Супер!»
— Тепер я маю вас відпустити.
— Але ж, мсьє, я не зіграла в амулет!
— Вам не треба грати. Я вам його просто подарую. На добру згадку.
— Тобто ви ось так, просто зараз хочете мене позбутися?
— Ні. Але я бачу, що тут ви себе вичерпали. Недаремно ж ви зараз прийшли в дорожньому одязі…
— О, мсьє, я просто розлютилася. Вибачте. Я можу одягнути будь-яку з суконь! І матусин фартух зверху!
— Це невипадково. Будемо прислухатися до знаків долі, пані Голко…
У мене більше не було аргументів.
— Якщо так, то поясніть мені все: про блокнот, про дитячі листи, про цей рік, котрий тривав «вісім днів». Ви ж не хочете, аби я померла від цікавості!
— Звісно… Звісно… — в задумі пробурмотів він. — Я все-все поясню. Хвилини за три-чотири. А тепер у мене для вас сюрприз. Я впевнений, що він вам сподобається.
Мсьє прочинив двері, і увійшов Іванко-Джон. Розгублений і сумний.