— Це все? — запитала я.
— Так, — запевнив він.
— Не так… — сказала я і зацікавлено поглянула на співбесідника. Він був досить гарний. Тобто був мені до вподоби. — Ви пропустили два рядки:
Він сміливо пересів до мене.
— А знаєте, чому я вам набридаю? — сказав серйозно. «Приблизно уявляю… — подумала я. — Ресторан-горілка-ліжко…»
— Тому, що у мене є таке саме… — він тицьнув пальцем в моє декольте.
— Невже? Як цікаво! — засміялась я.
Він не зрозумів, бо обличчя його стало ще серйознішим. Він поліз до кишені і викотив на долоню прозору кульку. У середині неї було чорне вкраплення, схоже на квітку.
Я посмикала свій ланцюжок — на його кінці в срібному плетиві висіла така сама.
— Що ж тут дивного? — невпевнено сказала я. — Мабуть, наші батьки працювали на одному підприємстві. Колись таку фіговину мала кожна дитина…
— Як вас звати? — спитав він.
— Для вас це не має жодного значення!
— Побачимо… — сказав він і додав: — У вас гострий язичок. Я називатиму вас Голка. Пані Голка…
1 січня — липень, 2006 рік
Автор висловлює подяку несподіваним помічникам у написанні цього тексту:
Джону Фаулзу — англійському письменнику
Мадонні — американській співачці
Галині Д’яконовій — дружині Сальвадора Далі
Ніколі Тесла — вченому-винахіднику сербського походження
Федеріко Фелліні — італійському режисеру
Групі «Бітлз» — англійським музикам
і щиро просить його вибачити…