Ув’язнений у власній кімнаті, Матео Колон гайнував час, переважно виглядаючи крізь віконні ґрати. Отак і стояв, уп’явши погляд у точку, що майоріла невідомо де, коли зауважив messere Віторіо, що заходив у головні ворота. Непримітним рухом той дав другові зрозуміти, що виконав його небезпечне доручення. Матео Колон полегшено зітхнув. Насправді він набагато менше переймався власною долею, аніж долею messere Віторіо.
Анатом не сподівався для себе милосердя, яке виявили до його вчителя Везалія, коли той постав перед судом Святійшої Інквізиції. Принагідно Андреа Везалій розповів Матео Колону про негарний, сороміцький випадок, котрий мало не відправив його на вогнище: якось він добув дозвіл зробити розтин молодого іспанського шляхтича, що помер під час консиліуму. Отримавши дозвіл від батьків й розітнувши молодикові груди, він на власний подив виявив, що серце парубка досі б’ється. Батьки, що з’явилися неслушної миті, звинуватили Везалія у вбивстві, водночас з тим проти нього почала процес Інквізиція. Інквізиція присудила Везалію смерть, але за мить до того, як запалали колоди у вогнищі, втрутився король особисто, який, пом’якшивши присуд, відіслав анатома на прощу до Святої Землі спокутувати гріх.
Матео Колон усвідомлював, що скоїв «злочин» набагато тяжчий, відкривши те, що мало навіки лишитись невідкритим. Такий тяжкий, що навіть якщо відмовитися від свого відкриття, як вчинив інший годованець Падуанського університету, Галілео Галілей, жодної надії не лишалося. Відкриття Галілея було майже «недосяжним», а от його «Америки» дістатися було легко.
— Що трапиться з людством, якщо ваше відкриття опанують диявольські сили? — спитав декан, дізнавшись про це і змусивши його присягтися мовчати, вмить вирішивши, що вчений, мабуть, є одним з тих, хто доповнює чимраз велелюдніші лави прихильників диявола. — Які неймовірні нещастя спіткають людство, якщо Зло заволодіє волею жінок? — питав його декан, даючи зрозуміти, що жіночу волю мають опанувати саме його, деканові, заміри, певна річ, в ім’я Добра.
Отож Матео Колону годі було сподіватися чогось інакшого, крім вогнища.
Але горло йому перехоплювало не від цієї безвиході. Не від неминучої і скорої смерті, не від вимушеного мовчання й ув’язнення у чотирьох стінах. Це Fie було не спомин про Інес Торремолінос, ані сумніви стосовно долі, яка спіткає лист, який він щойно написав. Мук завдавало йому навіть не те, що він щойно розголосив таємницю, про яку заприсягся мовчати. Гризло його навіть не те, що він не мав жодної змоги оприлюднити відкриття, а те, що невинної мети, яка призвела його до відкриття, так і не було досягнуто. Мета, яка призвела Матео Колона до відкриття, не мала ані теологічного підґрунтя, як прагнули це подати, ані честолюбного прагнення філософа, як це обґрунтовували, ані навіть прагнення вчинити революцію в анатомії, — яку він, незважаючи ні на що, таки вчинив. Він не йшов, сповнений рішучості, на вогнище в ім’я Істини, як його колега Мігель де Сервет.
Джерелом його відкриття було не що інше, як нерозділене кохання. Він пристрасно прагнув не пізнати загальні закони, які керують незбагненною жіночою поведінкою, але всього-на-всього місця у серці однієї з них.
Провідна зоря, яка привела Матео Колона до «солодкавої Землі Обітованої», певна річ, мала ім’я. І звалася вона Мона Софія.
Путана
Мона Софія народилася на острові Корсика. Їй ще не виповнилося і двох місяців, як її викрали у матері, яка лишила дитину на березі струмка, що впадав у море, у якому вона прала білизну. Певна річ, тогочасна Корсика була не надто щасливим місцем для жінки, яка породила на світ гарну дівчинку. Відколи спершу Марк Антоній, а потому Помпеї, вигнали піратів з їхньої «республіки» на Сицилію, потому, як широке товариство розсипалось морями Європи та Малої Азії, «сицилійці» терпляче й з непохитною упертістю поверталися для того, щоб заснувати свою батьківщину цього разу на островах Корсика та Сардинія. Оцінивши ранню й багатонадійну принадність дівчинки, пірати Чорного Горгара, посадивши її на борт бригантини укупі з юрбою монгольських рабів, продали якомусь грецькому купцеві. Мала пережила подорож завдяки опіці молодої рабині, яку розлучили з сином і яка ще мала у грудях молоко. У Греції вона перебувала нетривалий час. Якийсь венеційський купець придбав її за кілька дукатів, дівчинку знову посадовили на корабель, який цього разу прямував до Венеції: найпевніше, там уже на неї чекав покупець.