Матео Колона не роздерли на шмаття лише тому, що ніхто не наважувався наблизитися до страшної тварюки.
— Вам немає чого боятися. Цього звіра свідок вважав за демона. Ви особисто можете переконатися, що це лише опудало, — він простягнув звіра суддям, які мимоволі відсахнулися. — Це мертва матерія, яка неспроможна самостійно рухатися. Я сам зробив його. Це опудало з вовка, з якого я зідрав шкуру й натомість уп’яв півняче пір’я й прикріпив фарбовану луску. А плавники та крила пришив голкою та ниткою.
— Всі бачили, як воно ворушилося, й чули, як воно ричить.
— Саме про це я і веду мову. Якщо дозволите, то на прикладі цього штучного звіра я поясню, як відбувається рух. Адже ж ніхто не вважає, що механічні постаті на вежі, що б’ють у дзвони, — то демони. Це опудало теж не є демоном. Його рухи скеровує такий самий принцип, що й у постатей на вежі,— мовив він, знову показуючи у бік вікна, додавши: — Дивіться.
Анатом узяв звіра за хребет і покрутив щось на череві, потім поставив на підлогу, і в залі знову почулися перелякані вигуки. Звір почав ходити перед присутніми, скажено хлопаючи крилами й жахливо ревучи при цьому.
— Не бійтеся. Він нічого вам не заподіє.
— Прибери зараз же цього демона! Прибери!
Почувши наказ, анатом узяв тварину за гриву, знову покрутив щось на її череві, й та завмерла, наче мертва. Тримаючи жахіття за лапи, Матео Колон розтлумачував далі:
— Як бачите, кінезис жодним чином не пов’язаний з душею. Цей механічний звір ходить, видає звуки й махає крилами, як живий. Певна річ, такої тварини у природі не існує, але вона чудово, хоч і кострубато, імітує принцип, який керує рухами тіл, нашим серед інших. Я зробив його, маючи єдину мету, — показати вам непомильність моїх теорій.
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА. Про механічні постаті
— Зараз я вам поясню, як влаштовано мого звіра. Я щойно казав, що нерви змушують м’язи рухатися, — анатом показав на невеличке бронзове руків’я, сховане у черевці тварини, потягнувши за нього, відчинив кришку, що висіла на завісках. — Наші нерви складаються з парних складових: тих, що розташовані ззовні, себто шкіри, та тих, що всередині. Перші — ніби чохол для других. Рух м’язів є не що інше, як скорочення нервів. Таким чином, смикнувши за один кінець мотузки, ми спричинимо до руху другий її кінець. Саме так рухаються м’язи. Наше тіло вкрите незмірною кількістю нервів, які скеровують найтонші порухи. Та на цьому опудалі я, посильно, відтворив цей принцип за допомогою лише двадцяти мотузяних «штучних нервів». Їх натягнуто всередині тулуба, й вони відтворюють лише двадцять різних порухів. Цей принцип тотожний механіці у годиннику, — мовив він, показуючи суду порожнину в череві опудала. — Ось ви бачите стиснену пружину, котра, випрямляючись, передає рух усіма рухомими частинами тіла через мотузки, про які я вже згадував. Звісно, йдеться про вбогу імітацію руху, але вона доволі правдиво зображає те, що я намагався вам пояснити. Наслідуючи принципи, які я спостерігав у поведінці живих тіл й у внутрішній будові тіл мертвих, я створив понад десяток таких механізмів.
— Дивіться, анатом прирівнює себе до Бога, ототожнюючи свої диявольські заняття з працею Творця! — червоний від злості декан, підскочивши на своєму стільці, тицьнув пальцем у звинувачуваного.
— Ваша Ясновельможність припускається помилки, — смиренно заперечив Матео Колон. — Ми, анатоми, лише тлумачимо творіння Всевишнього й, проливаючи світло на те, що спочатку було сховане у пітьмі, прославляємо Його. На мою думку, наука є засобом сягнути Його Творіння, а отже — віддати Йому хвалу. Мої незграбні механізми — не більш як убоге наслідування Творінь Всевишнього, які створено лише з однією метою — збагнути хоч би дещицю Його Задуму.
— Балачки, пустопорожні балачки! — перебив декан. — Ви щойно на власні вуха чули зізнання звинувачуваного. — Й, криво посміхнувшись, Алессандро де Леньяно вів далі: — Анатом особисто зізнався, що перш ніж зробити своїх ляльок, він вивчав людські трупи. Певна річ, ви знаєте, що за буллою Боніфація VIII розтинати трупи заборонено, — скінчив декан переможно свою мову.
— Вельми вдячний Вашій Ясновельможності за те, що ви нарешті визнали: ця тварина зовсім не демон, як ви нещодавно переконували, а некривдна лялька. Саме це я і прагнув довести. Отже, звинувачення щойно власноруч заперечило показання свідка.