Усвідомивши, що його помічено, сусід вітально підняв руку. Цього йому здалося мало, і він підняв другу, з’єднавши обидві кисті в дружньому потиску, мовби кажучи: «Наше вам, а ваше — не нам». Може, розгледів у Суботі товариша в нещасті, може, з п’яної дружелюбності. А, може, з усіма так вітався, не розрізняючи статі, віку та виразу обличчя.
— Сервет вашій милості, краса вашій честі! — прокричав сусід на весь сад іржавим, трохи навіть півнячим голосом.
— Доброго дня, дядько Гено, — відповіла Діана, анітрохи не здивована дивною формулою привітання.
Утім, і Субота не сказати щоб дуже здивувався. Знав, якими кривими закарлюками бреде іноді свідомість питущих, з яких бездонних і запорошених надр витягають вони ні з того ні з сього слова й манери. Дядько Гена цілком міг просто з ходу заспівати похабну частівку, а міг, навпаки, підскочити ручним тарганом і, тримаючи рукав на відльоті, галантно цілувати руки Діани.
— Це Юрій Олексійович, а це дядько Гена, хороша людина, — відрекомендувала чоловіків один одному Діана.
Так, тут не могло бути помилки — перед ними стояла хороша людина в усій красі. Хтонічне чудовисько з гебефренічними перепадами в настрої та з постійним браком закуски.
Субота чемно вклонився, не бажаючи заводити розмов. Хороша ж людина дядько Гена ще раз підняв руку, а разом з нею чомусь і ногу — треба думати, на знак глибокої пошани. Витримавши цю складну асану кілька секунд, він відновив статус-кво і, за давньою звичкою росіян-алконавтів, звернувся не до співрозмовників, а простісінько до Господа Бога як єдино здатного зрозуміти весь жар його грішної душі.
— Ані крихти з позавчорашнього ранку, — повідомив він просто в небеса, делікатно намагаючись дихати вбік.
— Ах, дядьку Гено, ви знову за своє,— насварила його Діана. — А даси вам грошей, то знову нап’єтесь і влаштуєте сеанс самоспалення.
— Ні синь порох! — твердо відповів сусід. — Ми не зороастрійці якісь і вже поготів не ламаїсти тибетського спрямування, лиш добрі християни.
— Ну гаразд уже, візьміть під ґанком чвертку. Але після того щоб не бешкетували!
Дядько Гена приклав руки до грудей у такому пристрасному пориві, що відразу стало ясно: швидше небо впаде на землю, ніж він стане бешкетувати.
Минувши хвіртку, Субота з Діаною вийшли з саду і опинилися на кривулястій сільській вулиці, вкритій вологою сіруватою багнюкою. Біля огорожі стояла машина Діани — старенька «Нексія» кольору пилу, майже однорідна на тлі тутешніх нечистот. Здалеку вона виглядала такою самою грудкою бруду, тільки більшою. Але якби на трасі в салон зазирнув допитливий даішник, то, напевне, не повірив би очам, побачивши за кермом цієї розвалюхи яскраву, як екзотична квітка, дівчину. Та даїшника поблизу не було, а Суботі все одно: хоч на возі, головне їхати.
Позаду залунало жадібне булькання, але озиратися було не варто: у хорошої людини свято життя, тож нехай собі.
Вони всілись у машину, Діана відпустила зчеплення. Колеса слабенького легковика важко перемелювали розмоклий від талого снігу ґрунт. Майнув наостанок і зник за голими деревами маленький, неправдоподібно виразний силует дядька Гени, і «Нексія» викотилася на путівець.
Думки Суботи були сумні. Навколо божевільня: з одного боку архангели й жовтоокі демони, апокаліпсис і Армагеддон, з другого — дядько Гена зі своєю пляшкою… Чи в цьому й полягає апокаліпсис, просто він чогось не розуміє?
— Це експеримент, — раптом сказала Діана.
— Що експеримент?
— Дядько Гена — експеримент. Виводимо нову породу людей.
Він подивився на неї з подивом — жартує? Але обличчя дівчини було непроникне, руки спокійно лежали на кермі.
— У нас ця порода вже багато століть існує, алкоголікус вульгаріс зветься, — Субота відчув легке роздратування.
— Це не те, нова сходинка, — заперечила Діана. — Дядько Гена живе на самому спиртному, більше нічого. Енергія, споживана безпосередньо, так би мовити, суцільне ян.
— Отруйне ян?
— То вже таке…
Субота засовався на сидінні, згадав, що й він, бувало, на самому лише ян жив цілими днями.
— І давно він так?
— Третій місяць.
— А не помре?
— Хто ж йому дозволить, — вона різко вивернула кермо, об’їхала глибокий рівчак, повний талої води. — Екологічні проблеми ведуть просто до катастрофи планетарного масштабу: глобальне забруднення, брак харчів, інфекційні хвороби, що виходять із-під контролю. А такі, як дядько Гена, здатні виживати в будь-яких умовах.