— Ач як ти його ховаєш! — крекнув панотець Михайло. — Як у швейцарському банку…
Смішлива Катя не витримала, пирснула, соромлячись і прикриваючи обличчя рукою. Усміхнувся, задоволений, і сам дяк.
— Аякже, — мовив. — Річ корисна, в будь-який момент може знадобитися.
Панотець Михайло взяв у руки важкий телефон, потицяв у кнопки, приклав до вуха. Апарат мертво мовчав.
— То він у тебе незаряджений чи що? — запитав він.
— А навіщо, панотче? — здивувався паламар. — Кому мені тут телефонувати? Хіба що на той світ. Та звідти, мабуть, самі потурбують…
Панотець Михайло похмуро побарабанив пальцями по телефону.
— Ну а електрика в тебе є, розетка працює?
— Нема електрики, війна все списала, — охоче відповів старий дяк. — Кого тут електрикою гріти, мене, старого пенька?.. Але я нічого, не скаржуся. Свічечки є, дрова, сірники — і добре.
Панотець спохмурнів ще більше.
— А в селі є електрика? Чи там теж війна все списала?
— У селі ніби має бути, — невпевнено сказав Антоній. — Там, як снаряд на лінію впаде, приїжджають електрики, лагодять. Має бути, я думаю.
Архістратиг кивнув кудлатою головою, замислився. Потім зітхнув і підвівся зі стільця.
— Дякую тобі, друже Антонію, за гостинність! — Узяв здивованого дячка за руки, міцно стиснув у своїх. — А нам треба йти.
Паламар занімів з несподіванки, стислося його серце, знову защеміло.
— Як іти, куди? Щойно ж переступили поріг, двох слів не сказали…
— Ти вибач, але справа в нас, дуже важлива справа. Неодмінно треба зателефонувати до Москви, там людина чекає.
— То що ж, як людина? — дячок хвилювався. — Невже не почекає трохи? Тільки-но я повернувся до життя, і ось на тобі. За що таке покарання, Господи? Хоча б до ранку залишіться, оно заметіль…
На Антонія гірко було дивитись: очі були сповнені сліз, борідка труситься. Панотець Михайло мимоволі розчулився.
— Не можемо ми чекати, розумієш? — сказав він, поклавши на плече співрозмовникові міцну руку. — Від нас життя людей залежить… вони загинуть без нас…
— А так ви загинете! — впирався дячок. — Замете вас. Та й як ви підете в село? Там бої були кілька днів поспіль, невідомо, хто там зараз — свої чи наші.
— Мене не чіпатимуть, я особа духовна, — твердо сказав священик.
— Та їм однаково, яка особа, — з гіркотою відповів Антоній. — А якщо вас не чіпатимуть, то до вашої супутниці, сестри Катерини, точно дістануться. Хіба можна дівчині туди, де солдатня колобродить?
Панотець Михайло замислився, дячок дивився на нього з надією. Потім перевів підсліпуваті, неспокійні очі на Катю.
— Хоч ви йому скажіть, не можна так… Це ж справжнє самогубство… Зачекайте до ранку, а вранці я сам піду на розвідку, дізнаюся, що до чого. Мене не чіпатимуть, я місцевий, мене всі знають. А про вас уже майже забули, та й не впізнати вас після божевільні…
Сказав дячок і занімів з переляку — дурницю ляпнув, ще й образливу. Однак панотець Михайло ніби нічого й не помітив. Мовчки дивився у вікно — там мела хурделиця, замітаючи світ до самого краю, надворі вже сутеніло. Ще півгодини, і поглине все зимова чорна ніч, і самого себе не розгледиш у ній, не те що дорогу до села.
— Гаразд, — нарешті мовив священик. — Хай буде по-твоєму. Залишимося ми в тебе на ніч, може, є в цьому якийсь сенс…
Глава 5
Корпорація «Легіон»
Настала все-таки третя година дня, вибило п’ятнадцяту нуль-нуль на кремлівських курантах. Рівно за хвилину до того Юрій Олексійович Субота вийшов із метро «Цвітний бульвар» і став перед знайомим будинком, роздивляючись його, мов уперше. Коштовним камінням сяяв під сонцем сніг, засліплюючи відвиклі очі городянина, підтікали перші несміливі струмки, оголюючи чорний мокрий асфальт… Будинок, наче торт, ніжився в кремових із зеленню тонах, сталеві двері берегли його тендітні нутрощі.
Там усередині, в самому серці, розташовувався колись Інститут практичного сходознавства з його примруженими від азійської муки вчителями та з учнями, у яких усі муки були ще попереду — тони, ключі, ієрогліфи. При вході в інститут, збоку, тулилася симпатична крамничка «Академкнига».
Тепер усе це закінчилося, розчинилося, розквітла натомість буйним цвітом загадкова малина — корпорація «Легіон», куди й прямував заінтригований Субота.