Цього бога Субота не знав, і Діана підказала:
— Примхливий володар, ворог, серце гір, сіяч розбрату… Великий і страшний Тескатліпока…
Ацтекський божок раптово вишкірив дрібні жовті зуби, посміхнувся, затягнув курявою все довкола: щось невимовне рвалося назовні з мідного дзеркальця, мороз повз по спині… Субота здригнувся, прискорив крок, залишивши примхливого владику позаду: ні, куріть краще без нас.
Далі стояв, дивлячись із викликом, чоловік без віку в чорно-червоному шкіряному вбранні, у чорних м’яких чоботях, з русявим, сивим, випаленим вічною темрявою волоссям, з гордовитим і злим поглядом. Ліва рука його в срібній рукавичці стискала короткий отруєний спис.
Його Субота впізнав легко: це був принц Нуада з фільму «Хелбой. Золота армія».
— Аргетламх, — пробурмотіла тихенько Діана, і в голосі її, зазвичай трохи глузливому, Субота вловив тінь дивної поваги.
Ще далі завмер єгипетський бог з головою віслюка — чудово зробленою, не відрізнити від живої. Біля ніг його схрестилися дві променисті сталеві кістки, гарячі вітри пустелі віяли навколо. Він щось тихо бурмотів собі під ніс, тонким голоском, як у євнуха, не турбуючись тим, чи його чують і розуміють.
З-за чолов’яги з головою віслюка раптом виринула індійська апсара з оголеними грудьми, уся в блискучих намистах і браслетах. Посміхнулася, підморгнула Суботі так, що спалахнув у ньому — в серці і нижче пояса — хтивий вогонь. У високій золотій шапці у вигляді ступи, в прозорих широких шароварах і зовсім гола вище пояса, вона була негарна, грубувата на обличчя, але фігуру мала довершену. Надзвичайна, відчайдушна спокуса струменіла від неї, такі спокусливі бувають тільки негарні жінки. Субота раптом відчув, що ось-ось утратить голову… Але Діана застережливо глянула на апсару, прикрила від неї Суботу, і він відчув, як морок відступає. Йому стало страшенно соромно, він зашарівся.
— Хто це? — вибачливо запитав він.
— То таке, — спохмурніла Діана, — одна індійська повія. Уявила себе богинею, мерзотниця…
Далі косяком пішли індійські боги.
Володар загробного світу Яма сидів на залізному троні весь у червоному, в руках петля з мотузки — витягати душі з могильного мороку. Підібгавши короткі ніжки, сердито озирався стародавній карлик Вішну в золотих обладунках. З’явилася ще одна жінка, але зовсім інакша — з чорним зі злості обличчям, плямистою шкірою і намистом з дрібних черепів на шиї. То була Дурга, велика господиня, гнівна, жахлива… Останнім мерехтів і клекотів ворог Будди, жахливий Мара з синім брехливим обличчям — безмірний, нищівний, повелитель майї.
Субота, наче обмарений, ішов далі. На якусь мить укотре затьмарилося в голові, здалося, що ніякий не театр перед ним… Невідомо навіщо зібрали тут справжніх богів, змусили шкіритися, кам’яніти, виблискувати очима. Чи розрахована ця вистава лише на нього, а чи планується якесь набагато грандіозніше видовище?
— Адже це все — професійні актори? — запитав він без будь-якої впевненості.
Діана нічого не відповіла на це, лише загадково посміхалася.
— У всякому разі, свої ролі вони знають добре…
Тут вона глянула вбік — пильно, стурбовано. Субота повернувся туди ж — і на мить глипнула на нього з-під сплутаного сивого волосся старезна, жахливого вигляду баба, в примружених очах якої палахкотіло божевілля. Він перелякано застиг. Але, на щастя, мара тут же розсіялася. Ніякої баби не було — перед ним стояла молода жінка з ясним поглядом, неземної сили і краси.
— Володарка Заходу Сіванму… — шепнула Діана.
Субота насилу відірвав погляд від вічної відьми і не повірив очам: перед ним сидів його святість Далай-лама, — який же він там за номером, дай Бог пам’яті, здається, чотирнадцятий? Звичайно, ніякий це був не Далай-лама, просто справжній двійник, актор, схожий на нього як дві краплі води. Червона з жовтим ряса, велика голена голова, густі брови, що злітають над окулярами, хитрувате і зморшкувате старече обличчя — час не щадив удаваного будду, женучи віковічним прокляттям до нових і нових перероджень… Великий геген коротко реготнув, очі пробіглися обличчям Суботи, і той виразно розгледів: на дні цих добрих очей хлюпотіла брехня архата — грандіозна, незборима. Невдале слово, незграбний жест, недоречний погляд збоку — і ця брехня вихлюпнеться назовні, заллє півсвіту..