Чолов’яга на залізному стільці страшенно завівся, смикав ногами, бризкав слиною, кричав — ніби радіо могло спокутувати не тільки гріхи, але й усі можливі злочини.
— Ну досить, — сказав князь, скривившись. Його багряні очі дивилися похмуро. — Вам надається останнє слово, після чого присяжні вирішать вашу долю. Говоріть!
Підсудний спрямував хитрі оченята за спини суддів, у залу. Дивився лагідно й прохально, голос його зазвучав проникливо.
— Панове присяжні… По-перше, прошу вибачення, що промовляю сидячи. По-друге, радий бачити настільки шанованих людей. Багатьох з вас я впізнаю, бо ви бували в мене на передачах. З іншими особисто не знайомий, але чув чимало хорошого. Та й не можуть бути поганими люди, які заробили стільки грошей…
Його слова перекрили оплески, гучніші з кожною секундою. Князь обернувся і з бридливим обуренням глянув на людей, що сиділи за столами, плещучи в долоні.
Підбадьорений несподіваною підтримкою, Каїн заговорив голосніше.
— У чому, власне, мене тут звинувачують, питаю я вас? У якійсь там гордині… І в чому ж гординя? У тому, що колись дружину кинув? Але ж я завів нову, і це ще не кінець. Та якщо за таке судити, панове, жодного невинного не залишиться. Ніхто не святий, недарма сказано. І хто я такий, щоб судити інших, а тим паче — самого себе? І якщо ви зараз мене засудите, то потім прийде хтось інший і за те саме засудить вас. Подумайте про це, панове присяжні, не дозволяйте задурити вам голову. Як кажуть, готуй сани влітку, і воза теж. Я все сказав, дякую за увагу.
По тому підсудний кокетливо схилив стрижену, непропорційно велику голову, чекаючи на оплески. І оплески справді загриміли були, але тут же стихли. Діана застрочила гусячим пером на пергаменті, князь сидів насупившись. Леонард уїдливо посміхався.
Продовжуючи посміхатися, він ступив наперед і одним поглядом окинув розчепурену юрбу.
— Отже, панове присяжні, голосуємо. Усіх, хто вважає підсудного невинним, прошу підняти руки.
Ліс, як кажуть у таких випадках, рук миттю виріс над столиками. Тягли руки зрілі мужі, не відставали від них прищаві молодики зі стійким фінансовим станом, нетерпляче махали долоньками дівчата й пані, недбало, немов гукаючи офіціанта, демонстрували мляві кисті люди місячного сяйва…
— А хто вважає його винним? — не змінюючи виразу обличчя, поцікавився Геніус.
Смикнулися були вгору дві-три боязкі кінцівки, пролунав чийсь обурений голосок, але в наступну мить їх змів шквал захоплення й галасу.
— Невинний! — гриміло під склепінням. — Невинний!
Леонард посміхнувся, Діана продовжувала строчити в пергаменті, князь мовчав, опустивши очі долу.
Тут Леонард знову підняв руку, закликаючи до тиші, і тиша настала. Лише совався на залізному стільці чи не одностайно виправданий Каїн.
Повільно, ніби знехотя, підвівшись, і дивлячись упритул на Каїна, князь проголосив:
— Підсудного визнано невинним. Засуджується до подальшого відбування життєвого строку за місцем постійного проживання.
— А як щодо роботи? — уточнив Леонард. — Як завжди, на радіо?
— Ні,— суворо відповідав хіліарх, — ніякого радіо, там і без нього дурнів досить. Вигнати до біса, нехай заробляє на життя чесною працею.
Тут же набігли двоє в чорному, спритно забрали зі стільця пройдисвіта Георгія Михайловича і, копаючи в зад, кудись потягли. Друга пара молодиків у чорному, практично нічим не відмінна від першої, впаяла в залізне сідало нового підсудного.
Це був не старий ще чоловік із бородатим і настільки солідним обличчям, що в його присутності хотілося шанобливо встати. Весь він був доладний, викликав довіру, чому сприяли і білий медичний халат, і дорогі черевики. І тільки скривджений вираз обличчя й очі щирої блакиті виказували в ньому затятого шахрая.
Знову ступив наперед Леонард, знову було сказано про Радамантів суд, Діана черкнула щось на пергаменті, і засідання почалося.
З промови обвинувача стало ясно, що підсудний був лікарем, не надав належної допомоги пацієнтові, в результаті чого той помер. Лікар із промовистим прізвищем Лікаренко геть заперечував свою провину.
— Як це так, колеги? — гув він натужним басом, яким користуються девіантні підлітки і впливові комуністи. — Я не розумію, на якій підставі? Лікування було прописане згідно з діагнозом, загляньте в медичну карту…