Але сьогодні… Сьогодні був особливий день. Його чекала зустріч. Або навіть так — Зустріч. Вона могла геть-чисто змінити його життя. У результаті він міг домогтися всього, чого хотів і про що таємно мріяв, — адже в нього теж були мрії, які неможливо було здійснити. Принаймні жодна людина виконати їх була не в змозі. Але, як з’ясувалося не так давно, світ населяють не тільки люди.
О, він завжди це підозрював!.. Він навіть у Бога вірив — ну майже. Але одна річ — бородатий дід, що заглядає в ілюмінатор до космонавтів, коли ті сплять, і зовсім інша — істота могутня, але в смертній тілесній оболонці, істота, яку можна помацати, з якою можна домовитись, а якщо ні — то налякати й натиснути… Істота, з якою ти можеш стати сильнішим за всіх. Не гнилий авторитет, що тримається на минулих лиходійствах, а справжня сила.
Архангел? Він вірив і не вірив. Спочатку припустив, що морочать голову, розігрують пацани з сусідньої кремлівської вежі — силової. Але перевірка підтвердила — все точно. Ну, може, не зовсім архангел, може, все це якось інакше називається. Але чотири прямі влучення ракет «Град» — і жодної подряпини? Це щось та й означає, обов’язково має означати. Тим паче, джерела з оточення князя, куди було впроваджено вірних людей, підтверджували — все правда.
Він, коли йому сказали про це вперше, був заскочений… Що за архангел, які такі крила? Однак не полінувався, викликав радника. Той зачитав з ноутбука, сам, природно, навіть гадки не маючи, з чого б раптом таке дивне питання.
«Архангел у християнському віровченні — головний, старший ангел. У системі ангельської ієрархії Діонісія Ареопагіта — восьмий з дев’яти чинів ангельських. У канонічних книгах Біблії архангелом безпосередньо названий лише Михаїл, але згідно з традиціями церкви, архангелів існує кілька…»
Далі — більше. У дитинстві йому здавалося, що ангели — це вгодовані голенькі купідони з крилами, які відають різними приємними дрібницями, навіть на дива здатні в разі необхідності. І, звичайно ж, він навіть не підозрював, що мова про наймогутніших істот у Всесвіті, гнів яких здатний спопеляти не лише народи, але й цілі світи. І тепер йому належало зустрітися з чимось подібним.
Спочатку він перелякався. І то не на жарт. З якої речі він знадобився архангелові? Судячи з не до кінця зрозумілих церковних писань, усі вони — відморозки, тільки й чекай якоїсь підстави. Караючий меч Господа — офіційне йменування посади архангела, а особисто Андрія Сергійовича є за що карати, він був певний. Утім, і навколо люди були не кращі; якщо карати, то всіх підряд, гамузом. Чому тоді обрали його, а не когось іншого?
Якщо його хочуть покарати, то чому все так складно? Навіщо ця зустріч? В ангелів, либонь, досить можливостей, щоб поціляти на відстані, і ніяка охорона тут не допоможе. Тактична ракета, бомбардувальник, прицільний постріл із гранатомета — і гаплик.
Ні, певно, мова піде про матерії складніші, ніж кара за віддане служіння вітчизні. Схоже, архангелові щось потрібне від нього, простого смертного. Хоча не такого вже й простого — применшувати свою вагу тут ні до чого, це нехай ліберали маніряться. Смертний він далеко не простий, і можливості його досить великі.
То чого ж вони хочуть, оті небесні сили? Мабуть, у нього є щось таке, чого в них немає, і тут відкриваються можливості для торгу. А йому самому теж дещо потрібне. Що у нього в активі? Міністри перед ним навшпиньках, півкраїни в його власності, стільки ж — за кордоном, Гейропі та Піндостані. Кивнув пальцем — спалахнула локальна війна, довели до ручки — весь світ на друзки. І пересічному дурникові з ФСО, який ночей не спить, намагаючись проникнути в його думки, а то й нарити якийсь компромат, щоб потім вигідніше продати його ворогам, туди ходу немає. Варто йому моргнути — і ні дурника цього не стане, ні його начальника з усіма їхніми брудними іграми. Будуть навколішках повзати, благатимуть про жалість…
А його самого хтось жалів? Відколи себе пам’ятає, ще з дитинства, — навколо суцільні вороги… Скільки ж йому крові попсували, скільки він гірких сліз пролив, скільки образ стерпів! Хоча, звичайно, за великим рахунком, усім кривдникам він мав тільки дякувати — через них на серці наросла товста, непробивна кора, без якої немає по-справжньому великого державця. А ще навчили вони його не пробачати — нікому й ніколи, крім себе. Ті, хто стояв вище за нього, теж нікому не пробачали і на тому тримались. Але що таке «вище»? Сьогодні начальник, а завтра підлеглий. А післязавтра, може, його й зовсім немає — як корова язиком злизала. Як кажуть китайці: нині імператор ти, завтра — я…