Та отож, імператор… Звичайно, у своєму середовищі він, Андрій Сергійович, має практично безмежну владу. Але все одно стоїть за спиною, на других ролях, світ його не знає, а вороги шаленіють, намагаються уразити якомога болючіше або взагалі повалити. Якби він був імператором або президентом країни, що в російських умовах одне й те саме…
Андрій Сергійович навіть замружився від настільки сліпучої перспективи. Утім, серед своїх його вважали мало не лібералом. Особливо зміцнив його репутацію ліберала випадок із західним медиком, якого він усього лише повчив розуму, а не добив, як належало б. Це було визнано знаком великої гуманності й альтруїзму. Але навіть найостанніший ліберал, якщо його пошкребти й придивитися, зовсім не проти стати президентом чи імператором. Та де там: спить і бачить, а сам тим часом гранти смокче з Держдепу… Грантів, припустімо, він не потребує, свого вистачає. Його сам Рудий за ділову хватку поважає, а цей абикого поважати не стане, тут треба мати не тільки владу й посаду, але й десяток-два мільярдів на рахунках. Мав він і те й друге, та хто така в суті своїй людина високорозвинена? Перфекціоніст! А отже, для повноти відчуттів йому потрібні всі гроші, які тільки є на світі, і вся можлива й неможлива влада.
Отримати це прямим шляхом, тобто за допомогою інтриг і заколоту у верхівці, неможливо: силова вежа не дрімає, готує свого кандидата. Та й сам президент — хвала йому у віках — хоч і сумирний на вигляд, як колода в африканській заплаві, але в будь-яку мить може клацнути страшними крокодилячими щелепами, і то Так, що бризне кров, поточиться сукровиця й очі вилізуть з орбіт… Ні, так владу не взяти, а ось за сприяння вищих сил цей номер, мабуть, вдасться прокрутити. Ворожа вежа, звичайно, має свої козирі в рукаві, але проти такого туза будь-які козирі — шістки…
Так міркував Андрій Сергійович, сідаючи у свій броньований лімузин з похмурим водієм за кермом. Колишнього, нав’язаного йому ФСО, довелося замінити — аж надто допитливий був. Але не пішла цікавість йому на користь — отруївся, бідака. Чи то грибків не тих скуштував, чи то чайку не з тим випив. На його місце, звичайно, іншого прислали, але той раптово віддав Богові душу — серцевий напад. Тільки тоді керівництво служби охорони запропонувало Андрієві Сергійовичу самому обрати підхожого — нема чого марно співробітниками розкидатися…
Так він і вчинив. Вибір виявився напрочуд вдалим — вірний хлопець, готовий кому завгодно за одним словом господаря горлянку перегризти. З таким Андрій Сергійович почувався надійно, не боявся ні «жучків», ні прихованих камер.
Що й казати, стосунки між кремлівськими вежами були заплутаними. Існувала складна, багаторівнева система стримувань і противаг, що дісталася нинішній адміністрації в спадок від покійного господаря, який з вигляду був демократом, а по суті все одно імператором — ну, може, не зовсім кровопивцею, за що його й не любили в народі. Якщо вже уособлюєш верховну владу, то, будь ласка, будь відповідним, щоб тебе поважали, а дешевий популізм тут ні до чого…
Усі ці заходи, методи й постійні рокіровки добре робили свою справу — обидві вежі люто ненавиділи одна одну, а між ними лавірувало всевидюче око президента, маючи з кожної сутички свої бонуси. Але війна війною, а в головному обидві опори режиму були єдині: надійно зберігали таємниці, до яких мали прямий стосунок. Правда була така страшна, що ніякий корисний ідіот Асанж, ніякий Сноуден, та й узагалі ніхто не наважився б надати їй розголосу. Така похмура безодня зяяла за декораціями режиму, що все інше тьмяніло перед цим. Безодня ця відкривалася будь-кому, хто опинявся всередині, за високими багряно-червоними стінами. Але заглядати туди було все одно що вдивлятися в перерізане горло: нічого не видно, тільки кривавий туман, і кожен, хто туди зазирнув, або переставав бути людиною, або гинув.
З усіх мешканців веж, схоже, лише Андрій Сергійович іще зберігав у собі щось людське, та й то завдяки хворій доньці. Хто страждає, той здатен співчувати — навіть тому нещасному бидлу, ікрі, лохам, як подумки він називав народ. Може, саме тому обрав його архангел з усіх цих…
Тут він пробурмотів таке дивне й страшне слово, що в обох вежах його сенс могли б зрозуміти хіба що двійко найбільш яйцеголових політологів і піарників.