Продовжуючи віддавати розпорядження телефоном, Андрій Сергійович раптом зметикував, що лімузин з якоїсь причини досі стоїть на місці, і мимохідь кинув здивований погляд на водія.
Той сидів нерухомий, як надгробок. Витримка що треба, навіть у дзеркало заднього огляду не подивився.
Тепле почуття до цього суворого хлопця раптом охопило Андрія Сергійовича. «Грошей йому дати чи що? — подумав він із раптовою щирістю. — Чи підвищити у званні?» На такого можна покластися, як на самого себе. Не зрадить, не збреше, життя віддасть за господаря. А те, що стоїмо — правильно. Він же сам не давав ніяких указівок.
— Давай, жени, — кинув він водієві, ховаючи телефон. — І мигалку ввімкни, часу мало.
Той несподівано обернувся до нього — і це знову здивувало Андрія Сергійовича. Ніколи водій не дозволяв собі дивитися на господаря впритул, навіть коли щось уточнював. Нечувано! Утім, весь сьогоднішній день такий — небувалий, дивовижний. Багатообіцяльний. Можливо, ще чимало незвичайних речей доведеться сьогодні побачити.
Останнім, що побачив у своєму житті Андрій Сергійович, було око водійського пістолета. Потім звідти хлюпнуло коротке жарке полум’я…
Глава 18
Гавриїл
Ні, Геніус не гнівався.
Просто сидів і розмірковував.
Правду кажучи, справа ця занадто дрібна, марудна, занадто людська. Колись, за кращих часів, Геніус ніколи не розмірковував — лише був, існував у нескінченності, мерехтів. Чи варто витрачати час, який відпущено тобі майже без меж, на такі дурниці, як розмірковування? Звичайно, ні. Але тепер, коли вічність скінчилась, а від часу лишилася, може, якась дещиця, можна було й поміркувати.
Вони втратили сновидця, отого Суботу, — і про майбутнє більше нічого не відомо. Невідомо, чого хоче архістратиг, що готує Дій і куди взагалі все повертає…
А хто, скажіть, винен у цьому? Він, Геніус-Лоцман? Клятий виродок Сфер, повалений Дій? Предвічний Бог, Якого ніхто не знає? Ні. У всьому завинила ненависна дівка-змія. Підступна зрадниця, п’ята колона! Крутилася поруч, дивилася млосно, шепотіла, вводила в оману… Обдурила-таки, обкрутила навколо пальця, проникла в усі таємниці його департаменту — корпорації «Легіон».
Він скреготнув зубами: тепер усьому кінець…
Хоча ні, стривайте. Не всьому, та й не кінець зовсім. Залишилось у нього в запасі дещо таке, що навіть самому Дію дивовижею буде. Ні, недарма він зветься Геніус-Лоцман і буде таким до останньої години. Аби не настала вона занадто швидко.
Планета обертається важко, з натугою, сонце похмуро заповзає на небеса, і все, між іншим, завертає до останньої битви. Дій сходить люттю, архістратиг гострить меч Божого гніву. Якщо два космічні прибульці знищать один одного — добре це чи погано? І добре, і погано. Добре, що знищать, погано, що разом з ними загине світ. Не весь, звичайно — тільки той, який дорогий Геніусу, заради якого він існує… А долі далеких зірок його мало хвилюють, хоч він і вірить у теорію далекої дії, яка стверджує, що будь-який об’єкт у Всесвіті пов’язаний з усіма іншими. І якщо в немислимій далечині спалахне наднова зірка, рано чи пізно почне свербіти й ваша обпалена шкіра. Але наднові зірки не в нашій владі, а Земля — ось вона, просто під ногами. І коли цю Землю спопелять, йому, Геніусу, більше не буде на що спертися. Незважаючи на свою могутність, не зможе він жити в холодному безповітряному просторі, задихнеться від туги…
О, якби не Дій — він же Діт і Люцифер! Яким усе було зрозумілим і легким у минулому: Геніус був хранителем місця, беріг усіх живих істот, від бактерій до динозаврів, від полярних ведмедів до жирафів Екваторіальної Африки.
Потім з’явилися люди — і це уразило його. Як міг Творець, спираючись на власний образ і подобу, створити настільки недосконалих істот? У смертну, тлінну оболонку вклав він могутній розум, волю й дух. Так, олігофренів серед них безліч, але не вони визначали хід історії. Зате вони завжди й неухильно душили геніїв, з якими Лоцман відчував таємну духовну спорідненість, хоч вони й залишалися звичайними смертними.
Чим же геній відрізняється від людини? Тим, що його розум не визнає кордонів — суспільних, родових, державних. Навіть закони природи йому не указ, він ширяє над ними, долає їх.
Про решту вже давно і влучно сказано: їх пасуть, стрижуть і ріжуть. Точно це, немає тут помилки? Точно, Геніус це знав. І тому дозволяв земним володарям різати й стригти озвірілі свої племена. Проте сам він, Геніус-Лоцман, керувався лише власними волею, думкою та законом.
Але тут прийшов Дій, і в Землі з’явився ще один бог. Точніше, Дій став її богом, відтіснивши Лоцмана.